Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/227

ЧЕРВЕНЬ, 1917

(Поема класового дня)

Як той, що від темного,
Зорями залюдненого неба
Одвертається, щоб обновити уяву свою
Про сиру, знайому йому землю й людські обличчя, —
Так від обшарів мудрости ми повернули назад,
Безсиллям шукання розбиті.
Але, як той, що витріщається у порожнечу,
Забути вже не може
І урочистости, і тиші, і прагнення
Просторів величних пронизаних вогнем,
Так ми блукаємо серед загальників своїх,
Все зорями осліплені та заворожені.
Бо ми бачили,
Як із світанку, попелом часу засипаного, вийшов варвар
І дряпався на ті самотні скелі, щоби запалить яскравий
Вогонь, що не вмирав, не погасав,
Доки поборював століття ночі мляві
І показав
Людини першої дітей жагучих лави,
Які змагалися за невідому ціль вогняво.
Забувши битви особисті, ми змагались
З всіма народами, війною пошматованими, і ганяли
Крізь буряні моря й континенти захмарені.