Проста сільска хата Бородајвни з середини. Комин розмалёваний червоною глиною, і вікна теж. В кутку, де образи, висять голубки і стојть зелена скри́ня, оббита залізом. — З боку кімнатка. —
Бородајвна. Що се з тобою сталося, дочко? Чого ти таки сумуеш? Чи тобі чого заманулось? А чи може не до-вподоби що, та сказати не посміеш?
Катря (сидить сумна). Та ні, не турбуйтесь. Мені нічого не треба. Так у мене чого-сь ніби голова боли́ть…
Бород. А не скаже! Ти б спочи́ла трішки. Дяка Богові, в нас не злидні, за прога́яний час ніхто не погри́ма.
Катря. (Зітхнула). Ні, мамо, мені байдуже; воно, може, й так прійде.
Бородајвна. Ти ж було завше й погомониш веселенько и пісеньки заспіваеш; а ось вже тиждень як усе мовчки сидишь, — аж у хаті сумно стало. Заспівала б, дочко.
Катря. (Нехотя наче:) Хай-же я й заспіваю. (Співа:)
|
Хилітеся, густі лози, |
