Сторінка:Коцюбинський М. Пе-коптьор. Посол від чорного царя. Відьма (Ляйпціг).djvu/74

Цю сторінку схвалено

кий, чорнявий піп виявляв усю красу свого м'ягкого голосу, надаремне вкладав він так багато почуття у свої вигуки: його вірних парафіян цікавило зовсім не те. Всі очікували чогось незвичайного і коли стежили за службою божою, то лиш на те, аби не пропустити „Іже херувими“. Тоді мало статись те, чого всі з таким напруженням чекали, мала об'явитись відьма собачим виттям та гавканням. В церкві було душно. Така церква не могла вмістити так багато парафіян, люде тіснилися, щільно пристаючи один до одного, і формувалося одно велике тіло, гаряче, пітне, дихаюче сотнями ротів. Гарячий людський віддих, змішаний з димом ладану та чадом свічок, сірим туманом висів над головами і здавалося, що ту душну наелектризовану атмосферу ось-ось перетне блискавка, вдарить грім і струсне стіни своїм могутнім гуркотом. Ото-ж, коли час наближався до „херувимської“, очі розгорялись сильніше, неспокій зростав, в'язи боліли, бо треба було дивитись через голови сусідів, гнітив навіть. Далі трудно було витримувати. Та от все стихло, як перед бурею і крилос торжественно, спочатку тихо, а далі все дужчаючи загудів: „Іже херувими“. Люде стрепенулись. На лиця вдарив наче холодний вітрець. Обличчя витяглися зблідлі, а очі, цілі сотки очей впилися в Параскіцу. Параскіца стояла навколішках і молилась. Вона сама, благаюча та протестуюча проти людської несправедливости, вона сама несвідомо чекала моменту, коли співатимуть „херувимську“. І от, як тільки розлягся тихий а величній хор, щось важке, пекуче покотилося їй під горло і прохалось на верх роздираючим криком. Жах обхопив Параскіцу й обляв хо-