Сторінка:Коцюбинський М. Пе-коптьор. Посол від чорного царя. Відьма (Ляйпціг).djvu/25

Цю сторінку схвалено

Але їм хутко докучило отак сидіти, і вони, держачись одно за одне та спотикаючись на бочки, потихеньку вилізли з льоху.

— Ходім на виноградник, — намігся Йон. І хоч Ґашіца гнала його додому, а не могла встояти проти палких благань милого й сама не помітила, як опинилась за хатою, на стежці до виноградника.

Серед темних крислатих кущів обібрали вони собі місцину. Йон нарвав на обніжку трави і простелив долі.

Чорна пухка земля дихала вохкістю, старі роскішні кущі здіймали до-гори, мов руки, цупке галуззя, крізь чорне лапате листя лиш де-не-де мигтіла зірка. Було холодно, моторошно якось. Ґашіца несвідомо пригорнулась до Йона, цілою істотою віддаючись гарячим пестощам…

Починало вже сіріти, коли вони розійшлися: Йон щасливий, задоволений, Ґашіца засоромлена, з опущеними до-долу очима, з почуттям якоїсь ваги, якогось непоправного лиха…

Сливе що-ночі сходились парубок з дівчиною у виноградному садку.

Час линув. Весна зростала в літо — душне, сухе, палюче. Кущі винограду облипли блідо-зеленими китягами, кукурудза по ланах розпустила коси, ячмені почали половіти, немов сивина старости злегка торкнула буйну рослинність землі.

Зів'яла та посохла й трава, якою вистелив Йон своє кубелечко на винограднику… ба! зав'яло з часом та почало гаснути в серці Йоновім і почуття до Ґашіци.

Що раз рідше перескакував він темної ночі огорожу знайомого виноградинка, що раз радніше задивлявся на других дівчат. Докори та