— Ферапонте, зараз мені перекидати гній по за станю! Наметав купи перед дверима, як на парад…
Хурман розігнув спину й стояв, тримаючи віхоть в червоних руках.
— Слухаю пана.
— «Властиво — се ні до чого», — подумав Аркадій Петрович. — «але — сказав».
Повз двірську браму чвалав Бондаришин і, побачивши пана, вклонився.
— «Ач, привітався, ледве підняв бриля», — скипів Аркадій Петрович. — «Що я їм тепер! Я вже їм непотрібний… Хам!» кинув крізь зуби, дивлячись Бондаришину вслід.
Спустившись з ганку, вирушав у щоденну плавбу сліпий адмірал під руку з своїм «миноносцем». Вони пройшли повз нього, непомітивши навіть.
— «І той виступає сьогодня инакше» — подумав Аркадій Петрович про миноносця.
— «Радіє, бестія, певно, що більше не буде панів»…
Аркадій Петрович подався у поле, якось так, без мети. Набігла хмара. — «А сіно возять!» — згадав з тривогою він. Великі краплі впали вже на картуз, на руки і на лице. Жито запахло. Думав, що треба вертатись і не вертався. І раптом теплі небесні води густо злетіли на ниви в тінях сизої хмари, але сонце зараз десь близько засвітило веселку, і дощ перестав. Важкі краплини
