Сторінка:Коцюбинський М. Коні не винні (Ляйпціг).pdf/14

Цю сторінку схвалено

— Блажен, іже і скоти милуєть… — одповів текстом на свої думки мовчазний Жан і освітив більмами щетинасте обличчя. — Миноносце! дай папіроску…

— Єсть!

— Браво, Жан, браво!.. — розсміявся Аркадій Петрович. — То-ж скоти, а то люди…

Ну, починались тексти з святого письма. Антоша терпіти не міг їх. Він кинув в куток кімнати зібгану хустку, а Нептун скочив й приніс. Забавно було дивитись, як Нептун на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом 

— Нептун! ісі!..

Він обережно вийняв з рота собаці мокру од слини хустку.

Але Нептун раптом застиг. Підняв голову в гору і грубо два рази гавкнув. Занепокоїлись інші собаки, а Мишка кинулась до дверей і, підгорнувши під себе куценький хвостик, заллялась дзвіночком.

— Хто там? Подивись, Савка.

Савка вернувся і ознаймив, що прийшли мужики.

— А! мужики… Клич їх сюди.

— Аркадій, може-б ти перше скінчив обідать. Вони почекають.

Аркадій Петрович ні за що не хотів… Він вже скінчив.

Мужики увійшли і купою стали біля порога. Був межи ними і Бондаришин, що