— Жартувать добре в родині, а на-що ж тато проповідує се мужикам. Вони настроєні так, що що хвилини чогось чекаєш…
— Я не жартую. Пора одкинути забобони. Як хочеш їсти — працюй, моє серце. Ну, от.
Він був веселий, розвивав далі свій план, і з побільшеним апетитом накладав на тарілку цілу купу салати, не помічаючи навіть, що бідна забута Мишка, не спускаючи з нього очей, без перестанку облизує морду та крутить хвостом.
— Ліда в своїй чудесній сукенці, що так їй до лиця, що ранку буде виганяти корову, а вечорами доїти, підкасавши подолок… Ха-ха!..
— Що до мене, то я…
— От і прекрасно…
Подавали солодке. Савка гримів ложечками і протягав білі у рукавичках руки між лікті панів й собачі морди. Жан посадив пляму з сметани на адміральську тужурку, і «миноносець» старанно счищав серветкою мокре. Такса Софії Петровни лизала тарілку, а Мільтончик, забувши пристойність, скавчав потиху, щоб звернути на себе увагу.
— Аркадій! тобі покласти ще крему?
— Клади, клади, ma cherie, я сьогодня голоден.
Ні, таки справді він чув бадьорість по сьогодняшній сходці, де рішуче стояв за те, що народ має право на землю.
