— Не вік же гризтися з людьми да комнезамів своїх захищати… — виводила вона далі, кінець тій хустці розгладжуючи, а на Швачку вдивлялася, думала: „хоч би не розсердився!..“
Та Мусій Швачка сміявся:
— О, знов за батькову землю жаль підсокирюється! Пропало вже навіки, Мар'яно, шість десятин; взяли ту землю мої комнезамщики, як зубами! А зате ніхто не гавкне, ніхто, що Мусій Швачка неправильну політику робить… Ну, скажи мені, хто докаже неправильну політику?!
Слово „політика“ вразило Мар'яну: це так дражнили на селі її чоловіка, що ліпив іноді оте слово туди, де й не слід було… Вона махнула рукою:
— Служив їм, служиш, а дяка? Ворогів нажив півсела — оце така заслуга, не бійся, як здихала я з дітьми, коли ти тікав з комуною, батько, спасибі їм, за рядно аж три пуди жита дали…
