Цю сторінку схвалено
тер запалило за селом вітряк, і гарматні ядра, перегукуючись свистом при зустрічі, лягають на нашому, польському боці, мов ті підсвинки, у вибоїни дороги, не розриваючись…
— Уже не видно й одного поляка, — каже, зіп'явшись коло вікна, мій менший брат; сестра-десятилітка сидить на долівці та кує сльозами підніжок столу — не слухає, а коли стукнули двері, брат злякано плигнув, мов той шкідливий кіт на покуття; тоді чорна тінь упала з вікна на змучене лице матері, на розірвану з гарячки на грудях сорочку: підточка тієї сорочки з товстого, тканого ще на локті полотна, а станок — жовте, салдатське.
— Андрію… — закашлялась вона, вимовивши моє ім'я, але говорити було
— 5 —
