литву „спасибі богу“, дівка тільки тінь хреста на лоба кинула, а за нею останній — маленький хрестик за циркуль скоріше, аніж подяку богові, поклав на лоба для звичаю Короп.
Стара це помітила, та засміявшись в'їдливо, поспитала:
— А ви, бачу, не цураєтесь бога, вірите?
— Ні, я вірю, — задоволено сказав їй математик.
— А камуністи — заходили до нас — не вірять, — вставила своє слово дівка.
— Оттакої! — одказала їй мати: — хотіла з чорта молока, як він не пасеться!..
Мартин розгортає за столом ветхі віком копії постанов судебної палати, кладе перед очі Коропа приговор Стайківського сходу, де за ним, Мартином Мазуненком, визнано право на землю в урочищі, „Бистрівщина“, та що земля та складає клапоть 0,75 дес., і з деталями доводить математикові своє вікове право на ще з прапрадіда Мазунівську землю…
На столі лежить циркуль. Стара побожно дивиться на жовто-сині папери, де на деяких прибито великі печатки з орлами, а на синьому приговорі — він найбільше говорить к серцю старої — запікся, мов кров, сургуч; вона впилася очима, і ловить кожний рух руки Мартинової, наче боїться, що він не так покладе, чи не так розгорне той
