Докажи мені, що ти не картинка? А ну, докажи… — Наступивши ногою на образ Христа, запінений, він ловить перелякані од жаху очі Гальки, хватає її за коси, валяє додолу і — знущається:
— Цілуйся з своїм богом… Цілуйся, бо сьогодні я тебе рішу…
Палажка:
— Тату, попалили ікони — мати мовчали, не вбивайте їх та не сиротіть нас…
Собачка сидить на лаві і, захеканий од бійки, спльовує додолу із прикушеної губи кров і тупо дивиться на суворий портрет Шевченка в шапці; перед ним стоїть на колінах Палажка і обмиває сльозами чобіт:
— Хай не повстає проти мене… Понімаєш? Правда, Тарас Григоровичу? — звертається він до Шевченка, — не повставай — палю — знаю: мене спалять гади… Е, ти тоже гайдамацька нація… — мляво, стомлено закінчує Антон Радіонович і п'є воду.
І побита, замкнена в коморі, лежить на голому помості Галька; до неї доносить дика вулиця Половецького якісь шматки пісень чудних та кривавих.
Летєла пуля через гору,
Да і прострєліла грудь бєлу мою…
В піснях парубоцьких дівоцтво та заміжжя Гальчине біжить у степу темне та невиразне, як осіння ніч…
Тоді глухо кашляє десь чорнобривий паровоз,
