а він революцію смалить… — Матвієць не відповідає й думає майже вслух:
— Чечевичка — копія Антона Радіоновича…
— …Предлагаю, товаріщі, пропєть Інтернаціонал, — закінчує несподівано своє слово Джемс, і з'їзд, наче зимою школярі, встає, тупає ногами і несміливо починає співати…
— Яка осіння туга! — зціпивши міцно зуби, думає Матвієць, а коли кінчають співати, серйозно відповідає Чечевичці:
— Не безпокойтесь, після з'їзду, здається, кожному дадуть пару білизни…
— Невже?.. — радісно вихоплюється у Чечевички, але Матвієць каже тільки:
— Ах, яка грязь на дворі…
Антон Радіонович повертається додому по старому — напідпитку… і коли доходить до Половецького, знімає з плеча винтовку, закладає п'ять броневих куль і цілиться в перехресну дуплинясту вербу, де повісили повстанці його товариша, i б'є…
Постріл долітає до селянських осель і десь цюкає у старий присішок, а луна глухо лягає на озимину, і після цього ще густіше сіє дощ, і поспішає, сковзається у чорній свиті осінній вечір і снує над селами тумани…
