до розмови встряє отак собі, за-здрастуйте, розхрістана бурсацька постать Чечевички, і на хвилину робиться смішно:
— Я так думаю, хай там собі безробіття, а нам аби кращий пайок давали, або хоч-би консерви… ги, ги! — Він дурнувато оглядає своїх товаришів по школі і підходить до Матвійця:
— Правду говорю, чи ні? — запитує Чечевичка і безцеремонно простягає руку до капшучка з тютюном.
Одарка ніжно торкає Матвійцеву руку, випростовується і сумно зітхає, отак, наче хоче вимовити гаряче — ex!.. і раптом перебиває його мислі:
— Я чула, — тихо почина вона, — що ваш зятьок над сестрою знущається, чого ви мовчите?
У Матвійця нервово тремтить брова:
— Собачка — бандитський намул, ім'я якому смерть, але не я, я не можу, хтось поклав до мого серця жаль… ні.
І шумить сива шапка Чечевички:
— Ану гайда — до школи: Джемс, Антон Радіонович — всі, треба починати…
— Антон Радіонович… бідна-ж моя сестра… — сумно проказує Матвієць, кидає недокурок і перепускає до дверей Одарку Костянтинівну.
— Ох-хі й яблучко да революція,
А бандитським дядькам да — контрибуція… —
випльовує в осінню грязь гармонія продбаталь-
