кожух — клала спать, і сама бігла замикать двері — боялися…
„…І виписує душі, як у граматку, а потім п'є та матір б'є…“
Собачка надів порепану од сонця кожану куртку, накинув дощовика, засунув за пояса револьвер, грюкнув дверима і — вийшов.
Аж до самих Смутних горбів Антон Радіонович думав:
„Що казав тов. Джемс про женщину? Женщіна і проізводство“… — він засміявся сам засміявся сам до себе і сплюнув:
— Хіба з таким жлобом, як моя жінка, може бути проізводство? Культури ніякої, неграмотна, а політики совершенно не понімає… Ех, свєт!.. — Останні слова були вже із термінології самого лише Собачки.
— Но, но, но-о… Оддиш трохи, не смикайся, — приказував під горбом якийсь кліщуватий, з рижою борідкою, дядько до коня; побачив Собачку, обтер повагом мокре обличчя і влесливо, хитро засміявся:
— Антону Радіоновичу привіт…
А Антон Радіонович тільки одно слово:
— Здрастуй, — тихо, — а продналог! — голосно, і наче в серце голкою кліщуватого — „не везе!“ — одкотив комір дощовика і — пішов.
Дядько скривився:
