по щеблях якої драбини, вилїзли єго товариші і борба не мала вже для Шаміля нїякої цїли:
Так закінчила ся (1859 р) кавказка війна в Даґестанї. З хоробрих горожан єго вигибла, в сих безмилосерних войнах, майже половина.
Пусто і глухо в глубоких вертепах; з руїн аулів виє вовк ночима, а в піднебесних, розбитих твердинях гнїздять ся орли і грієсь до сонця гадюка.
Вість про погром і полон Шаміля утвердила в послуху Осїтів і Кабарду і вплинула на всї племена Адиґе так поражаючо, що проживаючі між Лабою і Білою Черкеси заявили свою покірність росийским властям. За їх прикладом пішли Абадзехи і Натухайцї, що найвоєвничі і найнебезпечнїйші напасники, попоселивших ся 1792. р. здовж північного берега Кубанї, виведених з Сїчи Запорожцїв і їх наслїдників.
В р. 1809. скріпили ся ті Запорожцї 25.000 родинами переселенцїв з України. В р. 1848. пристала до них ще одна пайка звідтам, числом 2.000 родин і все а все прибували з України на Кубань сьвіжі сили.
Тяжке їм було житє під чорними горами Кавказа. Нї в день нї в ночи не було їм від Черкесів житя, бо всьо порічє, що вони заняли, належало колись до племен Адиґе, а сама козацка столиця повстала на земли вигнаних звідтам Бжедухів Екатерциодар, на-
