що у народу українського нема такого як у Великорусів богатирського епосу, що відноситься до княжого київского періоду доходить Поґодін до висновку, що автор літописі мусів бути Великорусом, що в Кнїві і в Київщині взагалі до XIV. в. мешкало великоруське племя, що український нарід прийшов з країн карпатських над Дніпро і заняв землі, спустошені Татарами, щойно в XIV. ст., коли Великоруси подалися перед сими наїздникамі на північ.[1]
Проти сеї теорії виступив цілий гурт поважних учених, між якими перед уцім згадаємо Максимовича, Котляревського і инших. Вони розбили сю теорію так при помочі арґументів фільольоґічних як також при помочі доказів історичних, показуючи, що з одного боку мова старинних літописий має сильний староукраїнський підклад, на який налягла лише легка верства під пером великоруських переписувачів — а з другого боку не було ніякого такого запустіння української землі над Дніпром, особливо в Київщині в часі і після нападів татарських, яке далоб можливість чужої імміґрації та що спричинилоби зміну коренного населення сеї території.[2]
Сю безосновну теорію Поґодіна відновив у 80-тих роках Соболєвський, стараючися її оперти на нових підвалинах, на дослідах фільольоґічних.
Недобачуючи в памятниках, які він уважає за київські появи т. зв. нового ѣ, що розвинулося по його думці виключно в памятниках т. зв. галицько-волинських на місці староболгарського е, коли глухі голосівки ъ та ь втратили своє звукове значіннє, — зачислює він давній київський говір до говорів великоруських. Великоруси жили по думці Соболєвського в Київщині аж до XV. в. а українське населеннє прийшло над Дніпро щойно пізнійше з Галичини й Волині.[3]
Проти сеї відновленої Поґодінської теорії виступив цілий гурт учених, як Житецький, Дашкевич, Антонович, Яґіч, доказуючи, що сеї теорії не підпирають ані факти фільольоґічні, ані історичні вісти про розміри татарської руїни і напрям кольонізації України. Коли Соболєвський, особливо у своїх „Лекціях“ обставав при своїй гипотезі з деякими незначними модифікаціями, коли на деяких точках із значними застереженнями підпер її також Шахматов, виступив проти неї цілий ряд так українських,
як і великоруських учених, як напр. Владимірський-Буданов, Зотов, Антонович, Потебня, Грушевський і инші.
- ↑ Порівн. літературу сього питання на кінці викладу.
- ↑ Порівн. історичний розвій та літературу сього проблему в моїй студії „Dialectologische Merkmale“ Archiv für slav. Philolog. Bd XVIII. стор. 473-479, та в моій праці: Погляд на сучасний стан історичних розслідів укр. літератури (Записки н. т. і Шевч. т. XXXIX. стор 16-28.
- ↑ Порівн. А. Соболевскій: Очерки изъ исторіи русскаго языка. Кіевъ, 1884. стор. 68-69.
