Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/96

Комірчик.

Жив собі-був джиgунець, та тільки й манку — що голівна щітка, та роззувало; але у ёго ще був комірчик пречудесний: об цім-то комірі й річ!

 Був уже той комірчик на порі і задумав женитись.

 От, раз і трапилось ёму у пранні з підвязкою вкупі лежати.

 — «Біс ёму!» дума комірчик: — «з роду-віку не бачив нічого такого вродливого, та стрункого, як ця личина; що то за делікатне, та милесеньке!» — «Насмілюсь», до неї каже: — «запитатись, панно, як Ваше мення?»

 — «Не скажу!» одмовила підвязка.