громадських установах. Напружене чекання почувалося всюди. Знайомі, колишні пацієнти великими групами заходили в двір садиби, де жив Теоф. Гавр., і довго розмовляли про нього з мешканцями будинку.
Події зовнішнього світу цікавили ввесь час Теоф. Гавр. Увага всіх була йому дорога й приємна. Призначене йому лікування виконував, не сперечаючись, хоч іноді критикував його, або сам диктував для себе рецепта.
На п'ятий день захорування, коли багато лікарів почали сподіватися сприятливого кінця, раптом з'явилося іржаве харкотиння й знов підскочила температура — загрозливі ознаки пневмонії… Проґноза захорування була передбачена… 8 липня об 11 г. 45 хв. увечері Теоф. Гавр. помер, утративши свідомість лише за кілька годин до смерти…
Так жила й творила своє прекрасне й корисне життя ця видатна людина.
Для Києва настали дні жалоби. Київський Окрвиконком видав на похорон 500 карб. і ухвалив назвати ім'ям академіка Яновського Київський туберкульозний інститут, утворити бібліотеку з літератури про туберкульозу його імени. Організовано Комітета увічнення пам'яті Теоф. Гавр. при ВУАН на чолі з неодмінним секретарем Академії О. В. Корчак-Чепурківським.
10-го липня Київ ховав свого Теоф. Гавр. Море квітів, найбільше тих квітів, що їх так любив Теоф. Гавр. за життя — білі лілії, проводжали труну аж до могили. Востаннє червоні стіни кол. університету, й будинок клініки побачили свого вихованця й свого вчителя, що виконав щиро дану перед 45 роками «лікарську обіцянку». Вони також із сумом схилились перед труною лікаря в найкращому й найвищому розумінні цього слова… Поховали Теоф. Гавр. на Лук'янівському кладовищі поруч його дружини, рівно рік тому опущеної в могилу.
Скромний мармуровий пам'ятник із вирізаними ліліями стоїть у головах на могилі, такий скромний і чистий, який був завсігди в житті наш незабутній учитель.
Київ, 20/II 1929 р.
