Сторінка:Збірник пам'яті Академіка Теофіля Гавриловича Яновського. 1930.pdf/71

Ця сторінка вичитана

роботу. Особисте горе ще більше наблизило його до людей з їхніми негодами. Моральна й фізична втома відбилась на нервовій системі Теоф. Гавр. Болізно-гостро сприймав він усі несправедливості й невдачі всіх, хто його оточує, й ця гострота переживань, викликаючи часто тяжкі міґрені лякала його близьких, а надто тому, що він почав занепадати здоров'ям, марніти, часто й легко застуджувався, але в ліжко не лягав, обмежуючись улюбленими баньками на ніч. Згодом з'явились ще загрозливіші ознаки — напади запамороків з блювотами і слабости серця (періодична анемія мозку), коли він фізично втомлювався. Усе це загалом промовляло за загальний церебральний склероз, але думку про це Теоф. Гавр, настирливо відганяв; наші обережні поради натрапляли на категоричний опір; іноді він сердився й казав: «Хіба я вас так учив?» Але я гадаю, що сам він вірно цінував свій стан, і все ж навантажував себе далі роботою, до того ж треба відзначити, що характер цієї роботи був завжди поквапливий, а часто й нервовий. Теоф. Гавр, говорив, що не сама робота його стомлює й хвилює, а свідомість того, що треба поспішати, що, роблячи якесь діло, він раз-у-раз відчуває, що друге вже чекає черги й він не встигне його скінчити на певний термін, що, бувши в одному місці, він завжди знає, що на нього чекають у другому. Найбільше хвилювався він через засідання, що їх припадало часто два-три на день, і всюди він був за голову або доповідача. Мені здається, що в цьому темпі роботи Теоф. Гавр, хотів утопити свої тяжкі думки. Наша спроба розвантажити його від роботи на один день на тижні не мала успіху, бо, погодившись відмовитись від звичайної буденної роботи, він завантажував цей день численними неплатними візитами й тими справами, що їх він уважав за потрібне негайно виконати. Прийшов травень. Літо Теоф. Гавр, вирішив провести в Бучі. Ми настирливо радили їхати до Кисловодська, на що дістали відповідь: «Невже ви гадаєте, що там мені буде краще? Я плакатиму від тих думок, що мені їх навіває Кавказ, де я завжди жив із дружиною; я не можу забути ні про Анічку ні про Асю; я й тут довгими ночами боюся своєї самотности; тільки праця рятує мене».

Наприкінці травня вмер проф. М. М. Волкович. Його смерть дуже вразила Теоф. Гавр., бо з ним була зв'язана його університетська діяльність за молодих років і пізнішого періоду.

Думку про смерть все частіше чуємо в словах Теоф. Гавр.; уперше певно висловився він невдовзі по смерті дружини. Гуляючи в лісі з близьким сім'ї І. М. Шаґов, він загадавшись каже: «Я все думаю про те, що сталося, й що більше думаю, то певніше приходжу до висновку — мене надовго не вистачить, — ну, ще проживу місяць-два, а що за рік мене не стане, я того певний». На настирливі прохання родини, Теоф. Гавр, вирішив наприкінці червня зовсім переїхати в Бучу, а тимчасом їздив туди двічі тричі на тиждень. Це, так звані, дні відпочинку, коли він у скромному дачному оточенні, далеко від хорих і засідань читав, гуляв у лісі і проводив короткі вечори в сім'ї, що постійно жила в нього на дачі Шаґо.

У першій половині червня родина Теоф. Гавр, виїхала в Бучу на літо, й він мав у суботу 23-го приїхати на відпочинок, як звичайно, на один-два дні, але несподівано для нього призначений від Академії Наук захист