Сторінка:Збірник пам'яті Академіка Теофіля Гавриловича Яновського. 1930.pdf/69

Ця сторінка вичитана

лини міг подавати ці літературні описи. Пам'ятаю найбільше один епізод, коли прив.-доц. Д. Епштейн просив Теоф. Гавр, написати передмову до його статті «Душа туберкулезного» — і він одразу пригадав десятки відповідних образів із нашої й чужоземної літератури.

Читання вголос Теоф. Гавр, уважав за естетичну насолоду, ба й за один із способів прищепити своїм дітям любов до літератури. Одне слово — в цьому треба вбачати педагогічний прийом. Так само ставився він і до театру. Сам він з-замолоду, як я вже згадував, з охотою відвідував оперу, але в дальшому свому житті не мав на це часу, і якщо й бував на виставах то приїжджав, звичайно, на 3—4 дію. З особливою насолодою дивився вистави Московського художнього театру.

Життям своїх дітей Теоф. Гавр, цікавився до дрібниць. Їхні інтереси учбові, а згодом і наукові, були йому такі близькі, що їхній успіх чи невдача в чомусь хвилювали його більше, ніж їх самих. Із слів його родини видно, що найбільше подібна була на Теоф. Гавр, його донька Ганна Теофілівна.

Ганна Вікторівна з моменту одруження була найближча людина для Теоф. Гавр., його порадник і друг. За перших років одруження вона багато допомагала Теоф. Гавр, у його науковій роботі, роблячи виписки з книжок і переписуючи його роботи, а пізніше її найголовніша роля була оберігати Теоф. Гавр, від надмірної роботи, найбільше тим, що регулювала його домашній прийом і намагалась запровадити хоч будь-який режим у його життя. Теоф. Гавр, часто був незадоволений з тих перерв у роботі, що їх доводилось йому робити через настирливість Ганни Вікторівни; але при цьому він сам розумів і казав, що без її піклування не надовго вистачило б його сили. Увесь тягар хатнього господарства й виховування сім'ї відразу ж узяла на себе Г. В. й треба гадати, що тільки її вміння й практичність дали змогу Теоф. Гавр, хоч якось задовільно жити перші роки його лікарського життя. Я пригадую спогади Ганни Вікторівни про цей період, коли Теоф. Гавр, дивувався, як можна було мати все потрібне на тих 5 карб., що їх він міг давати на хазяйські потреби на тиждень. У міру того, як матеріяльний стан Теоф. Гавр, кращав, зростали й його витрати на сім'ю й на допомогу рідні з свого й дружининого боку, зростала також і його доброчинність, а тому жадних запасів грошей у хаті не було. Коли Теоф. Гавр, захорів на нефрит р. 1906, то ця цілковита матеріяльна незабезпеченість відразу ж виявилась у дуже важкій формі. Тільки після цього Ганна Вікторівна зробилась суворіша щодо цього й узяла до своїх рук справи цієї індивідуальної доброчинности. Згадуючи цей період, П. Л. Когут каже, що в Г. В. був своєрідний «собез». У певні дні приходили до Г. В. всі, кому вона допомагала: тут можна було зустрінути всякого чину й віку людей-удови, сироти, відставні урядовці, безробітні вчителі, лікарі й робітники. Допомагала вона їм не тільки грошима; цікавлячись їхнім життям аж до дрібниць, допомагала то влаштовуючи когось на посаду, то лікарською допомогою й т. ін. Не обмежуючись допомогою окремим особам, Г. В. влаштовує будинок-притулок на Виноградній вулиці для безпритульних хорих, що виписувались із колишньої Олександрівської