«Пути научного исследования в клинике» — промова, виголошена на відкритті II Всеукраїнського з'їзду терапевтів р. 1927, надрукована у «Врачебном деле» № 23–24 за 1927 рік. Про неї я говорив, коли описував діяльність Т. Г., як активного учасника з'їздів.
«Диагностика заболеваний почек в связи с их патологией», монографія. Київ, 1927 р., 110 стор.
Містить семіотику та патологію хороб нирок, у теперішньому освітленні. Ниркові захорування були другого галуззю нутрішньої медицини, що нею цікавився Т. Г., і в цій галузі здобув реноме європейського вченого. З 1907 року й до останнього часу він та його клініка працювали а цій галузі (можливо, що до цього спричинився той гострий нефрит, на який він хорував). Дозволю собі тут у коротких рисах звести все те, що він висунув у цій галузі протягом життя: психічна апатія (її він назвав «осовелостью») — ранній симптом гострого нефриту, що з'являється іноді раніш за інші симптоми; пізніше цей симптом Widal та A. Weil назвали torpor-ом; як пояснення до нього, він висунув майже відкинуту тоді механічну теорію Traube, що вбачала механізм наступу уремії («осовелость») у набряку мозку, що далеко пізніше ствердили для еклямптичної форми її Volgard, Tenesson, Leichtenstern та Chantemess. Набрякле обличчя після перенесеного набряку, що змінюється в своїй силі (залежно від різних причин), не є вже, на думку Т. Г., симптом нового загострення нефриту, а залежить від того, що втрачено елястичність шкури; задих, що часто лишається надовго після минулого нефриту, говорить про серцеву втому під час нефриту, навіть і без об'єктивних симптомів з боку серця. Значіння «уринозного запаху» з рота, як діагностичного симптому уремії, Т. Г. поставив на належне місце; працями його учнів (здебільшого проф. А. М. Зюкова) встановлено, що він з'являється при RN > 1,0‰. Ще перед 15 роками Т. Г. гадав, що кусмавлівське дихання є наслідок кислотного отруїння організму, що ствердилося р. 1925 в працях Labbe, Cardier, Delore, Achard та інш., а також у дисертації проф. А. М. Зюкова. Вивчив і поширив дієту ниркових хорих, залежно від форми нефриту (здебільшого роботи проф. Каховського). Вивчаючи в своїй клініці різні методи функціональної діяґностики, Т. Г. став на шлях французької (функціональної) клясифікації нефритів, розуміючи, що вона, хоч і не досконала, а все ж говорить на користь прогнози та раціональної терапії, і намагався зв'язати цю класифікацію з ученням Volgard-а та Fayr-а. В галузі сифілітичного захорування нирок Т. Г. висунув велику діагностичну вагу різких добових хитань білковини в сечі.
«Эмфизема легких», XVIII розділ із «Специальной патологии и терапии внутренних болезней», за редакцією Ланґа та Плетньова, ГИЗ, 1927 р., том III, випуск 1.
Описуючи етіологію, патогенезу, клініку та лікування емфіземи, Т. Г. гадає, що найчастіша причина її є лагідні форми туберкульози.
«Основы терапевтических мер при мочевых камнях прежде и теперь» — доповідь у фізично-медичному товаристві 1928 року. Надруковано в «Клинической медицине», том VI, № 6, 1928 р.
Містить критичну оцінку всієї науки про утворення каменів у світлі нових поглядів фізичної хемії, що не дала терапії нічого нового.
«Сифилис почек» — доповідь на X з'їзді терапевтів СРСР, друкується в працях з'їзду.
Із закінчених та ненадрукованих праць, що лишилися в паперах небіжчика, відзначу три:
1) «К семиотике эксудативного плеврита», позначена 15/Х 1924 року. На підставі великого числа спостережень, Т. Г. тут відзначає те, що наявність плеврального африкту не виключає безумовно випоту.
