льозу легенів для загального підручника нутрішніх хороб, що гадали видати за редакцією проф. Левіна на його пропозицію. Під час своєї подорожі до Кисловодська року 1915 він продиктував друкарці перші розділи «Туберкулеза»; потім літньої пори, їдучи відпочивати, Т. Г. брав початі розділи й назбираний матеріял і продовжував працювати; особливо багато написано голодного 1920 року. На 1922 рік роботу начорно в основному закінчено. Літо 1922 року Т. Г. живе на дачі в Бучі (під Києвом) і там, працюючи по 12 годин на добу, кінчає останні розділи, доповнюючи написане раніш; взагалі, підготував книгу до друку. Скоро ця монографія вийшла, Т. Г. почав готувати II видання, з численними доповненнями, заснованими на останніх літературних даних, і року 1924-го ця книга вийшла другим виданням, як спеціяльний підручник для вищої школи (323 стор.). III видання Т. Г. виготував іще на 1927 рік, та до друкарні воно потрапило лише тепер, коли я пишу оці рядки.
Трудно в коротких словах дати характеристику цій праці; але в ній скупчено ввесь величезний досвід Т. Г., в ній викладено всю чужоземну літературу про туберкульозу в тверезому освітленні такого найвидатнішого фтизіятра, який був Т. Г. Особливо цінне те, що в ній зібрано всю російську літературу щодо цього питання; окремі його праці про туберкульозу, праці його учнів, його власні та неопубліковані погляди на клініку й на лікування туберкульози легенів — сполучено тут в одне зв'язане ціле. У цій біографії я вже відзначав у різних місцях те нове, що дав Т. Г. у цій галузі. Тут дозволю собі знов перелічити деякі з його тез. Конче потрібна рання діяґностика процесу; тут він висуває новий факт — зниження перкуторного тону над хорим легеневим вершком у деяких випадках і запах «прілого сіна» в лагідних формах. У галузі діяґностики та патогенези казеозної пневмонії — відсилаю до цієї праці. У галузі клініки — цілий ряд спостережень над антагоністами туберкульози: емфізема, вади серця, нефрози, подагра. Ці факти збирав Т. Г. десятками років і лише за кілька тижнів до своєї смерти вирішив нарешті поділитися ними, строго посистематизувавши, на майбутньому з'їзді, для чого й запропонував цю тему, як програмову. Щодо прогнози — Т. Г. висунув дві ознаки: одну — при кровохарканні, з температурою; другу — коли з'являються набряки на ступні та гомілці, а ниркових та серцевих хороб немає. Щодо лікування він пропонував терпіноль при довготривалих кровохарканнях та застерігав од уживання йодових препаратів, бо вони активатори туберкульози. В його монографії дуже старанно розроблено всі теперішні методи лікування й їх оцінку. Ось як пише з цього приводу проф. М. Д. Стражеско в своїй статті (Укр. мед. вісті, № 7—8, 1928 р.): «У цій монографії надто цінний розділ про терапію, бо там подано авторові погляди на лікування туберкульози легенів, вироблені на підставі довголітнього досвіду й численних спостережень та критичного цінування пропонованих для лікування методів. Кожний лікар знайде в ній не лише майстерний виклад, але, що найважливіше, матиме правильну уяву про всі численні терапевтичні, фізично-терапевтичні та хірургічні методи, пропоновані для лікування, бо на підставі лише літератури не можна мати уяви про користь, некорисність чи навіть шкоду від них. У цій книжці читач знайде об'єктивну рекомендацію чи цінування того чи того способу, того чи того заходу». Цю оцінку цілком ствердило життя: коли книжка вийшла, Т. Г. почав одержувати з усіх місць нашої країни запитання від лікарів, як уживати різних ліків, згаданих у книзі.
«Клиническое значение запаха», надруковано в «Врачебном деле» 1925 року, № 7.
У цій роботі Т. Г. висуває: 1)уринозний запах, як симптом надзвичайно важливийпри азотемічній уремії; 2)ос!огта1і отіпів, як ознака близького ехіїиз-у, і 3) запах «прілого сіна» — в лагідних формах туберкульози.
«Современное положение диагностики рака желудка» — програмова доповідь на І Всеукр. з'їзді терапевтів, надрукована у «Врачебном деле» за 1926 рік, № 10—11.
У ній Т. Г. подав повний критичний огляд цього питання на 1926 рік; висуває як один із цінних симптомів, на підставі праць його учнів, те, що при пістряку — постійні скриті кровотечі, а при виразці вони періодичні.
