Сторінка:Збірник пам'яті Академіка Теофіля Гавриловича Яновського. 1930.pdf/63

Воєнні бурі переривають його роботу в з'їздах. У березні 1923 року Теофіла Гавриловича знову запрошують за доповідача на IV Інтернаціональний конгрес фізіотерапевтів (у Берліні), але через родинні обставини він виїхати не міг. 21 /IV 1925 р. його просять головувати на VIII Всесоюзному з'їзді терапевтів, але смерть доньки змушує його зректись цієї чести. Тоді ж таки його обирають на почесного члена Ленінградського терапевтичного товариства імени С П. Боткіна; 14/VI 1925 р. його обирають на голову оргбюра скликання І Всеукраїнського з'їзду терапевтів у Харкові, що відбувся в січні 1926 р., де його обирають на почесного довічного голову всіх майбутніх всеукраїнських з'їздів терапевтів — «на капітана терапевтичного корабля», як влучно висловився проф. Лур'є. Тут він виступає з програмовою доповіддю на тему: «Сучасний стан діяґностики пістряка шлунку». Його кінцева промова, коли закривався з'їзд, сказана простими за душевними словами, повита властивим йому серпанком гумору; створила особливо теплий настрій в учасників з'їзду; він жартома, але вірно під креслив, що після того, як довгий час зовсім не було наукової функції, ми, мабуть, перейшли до стадії гіперфункції. II-й Всеукраїнський з'їзд терапевтів так само відбувся за головування Теофіла Гавриловича (у вересні1927 р. в Одесі); тут він виголосив, мабуть, історичну для нашого часу промову на відкритті з'їзду на тему: «Шляхи наукового дослідження в клініці»; в ній він спиняється на значінні наукових з'їздів, і називає їх образно «етапами поступового руху соборної наукової думки»; потім дає характеристику минулих уже етапів розвитку медицини, відзначаючи, що «корисно, може, за прикладом Du-Bois-Reymond-а, спинитися на мить, щоб, окинувши оком пройдену путь, якщо не встановити, як він хотів, межі можливих досягнень (це неможливо, бо науковому рухові немає меж), то, принаймні, оцінити етапи пройденої путі й накреслити найкращі, що найпростіше ведуть до мети, — шляхи дальшого поступу. І нині Т. Г. уважав за потрібне знову нагадати про старий напрямок медицини — «ближче до хорої людини», що від нього пізніші етапи розвитку медицини починають відходити, переносячи свою роботу на секційний стіл (анатомічний напрямок з часу Morgagni), в лябораторії — на шлях експерименту (Johannes Müller та Claude Bernard), у галузь функціональної діяґностики (Broussais). Що ближче триматимуться клінічні дослідження свого основного об'єкту вивчення — хорої людини, то більш буде забезпечена їх точність і більше можуть вони підходити до того ж об'єкту свого прикладання. «Отже, якнайближче до хорого». Академік Мельников-Разведенков в«Укр. мед. архіві» (том II, зошит 3, 1928 р.) з приводу II з'їзду пише: «Проголошеного ним (Теоф. Гавр.) лозунга прийнято було з ентузіязмом; підхоплено членами з'їзду. Багато разів повторюється його під час дискусій, а особливо на останньому засіданні, коли підводилось підсумки з'їзду. Можна сказати, що проходить цей лозунг червоною ниткою через усі праці з'їзду. Крилаті слова, тепер вже померлого, київського терапевта на початку з'їзду— «ближче до хорої людини», наприкінці з'їзду заклик «бадьоро входьте в життя»— залишаються заповітом академіка Т. Яновського, що здобув собі великої популярности на українських та всесоюзних з'їз