Сторінка:Збірник пам'яті Академіка Теофіля Гавриловича Яновського. 1930.pdf/58

Цю сторінку схвалено

Проф. Образцов фактично був творцем глибокої методичної пальпації органів черевної нутрини, що так багато дала в галузі діяґностики й топографії цих органів. Його вчення, краще відоме за кордоном під ім'ям його учня — проф. Гавсмана, нині є загальновизнане у всьому медичному світі. Ця велика фігура вченого самородка, що визнавав і сам Теоф. Гавр., багато важила в науковому його думанні й освіті. Теоф. Гавр. не був його учнем, але завжди здибався з ним на засіданнях і біля хорих; брав від нього те, що він здобув у галузі діяґностики, переважно хороб шлунково-кишкового тракту.

В галузі терапії нутрішніх хороб В. П. Образцов був великий ніґіліст; він не вірив у терапію й мав задоволення від точної діяґностики. Здоровий скептицизм змушує Теоф. Гавр. ретельно обміркувати, перевірити й опрацювати терапію кожного захорування, тим часом як на лекціях проф. Образцова ми майже ніколи не чули про лікування тієї чи тієї хороби (він давав прекрасно опрацьовану діяґностику, патогенезу й клініку), — на лекціях Теоф. Гавр. до цього всього ще неодмінно додавав великий розділ про терапію даного захорування. Ця терапія була бездоганна як науковим її обґрунтованням, так і критикою, що базувалася на його власному досвіді. У цій терапії Теоф. Гавр. був завжди простий, його рецепти складалися з двох трьох назов; з «кудрявых» рецептів, як він їх називав, він сміявся. Суміш багатьох ліків в одній ліковій формі та й сама поліпраґмазія, на його думку, показувала просто на невміння або неможливість поставити діяґнозу; до цього ж таке призначення маскує здобутий ефект, чи то неґативний, чи позитивний, і не дає змоги орієнтуватися в дальших призначеннях.

Друга властивість терапії Теоф. Гавр. — це вимога уникати дешевого симптоматичного ефекту, що його легко досягти, вживаючи наркотиків; вживання цих ліків треба точно обмежити й точно виробити; але він їх завжди призначав там, де треба було згідно з перебігом головного захорування, або з міркувань чоловіколюбства. Це ставлення до наркотичних ліків він установив для себе ще на початку свого лікарського життя. Теоф. Гавр. любив згадувати лекцію проф. Куршмана, коли той, демонструючи хорого з бронхіяльною астмою, казав авдиторії: «я завжди роблю впорскування морфію таким хорим один раз у їхньому житті, коли вперше їх одвідую, щоб вони відчули могутність медицини, але разом з тим застерігаю, що вдруге вони від мене морфію не одержать».

Щоб полегшити страждання безнадійно хорих, Теоф. Гавр. уживав завжди поволі збільшувані дози наркотичних, уважаючи, що коли не можна вилікувати або зробити можливим дальше існування хорого, то полегшення страждань, диктоване людяністю, завжди в руках лікаря: перехід до небуття має бути непомітний, без тяжких мук для хорого (евтаназія).

Своєю простою, ясною терапією, що ледве нараховує три-чотири десятки назов, Теоф. Гавр. нагадує проф. Захар'їна. Довгий досвід виробив деякі форми рецептів, відомих київським лікарям і навіть широкій публіці; ось деякі з них: при бронхіяльній астмі Теоф. Гавр. приз-