щойно утворений курорт у Миргороді. У червш 1922 року він дає рецензію на запитання Укрголовпрофобру, чи доцільно влаштувати в Межигір'ї біля Києва туберкульозну санаторію. Працюючи в бюрі секції наукових робітників Києва, він бере жваву участь в утворенні будинків відпочинку й санаторії в Святошині й на Отрадній вул.; останнього року свого життя він близько підійшов до розв'язання того питання, що про нього думав ціле життя. Бувши за голову курортної комісії при ВУАН, він підготував рядом засідань цієї комісії оголошення околиць Києва з його сосновими лісами — курортами. Щоб остаточно розв'язати цю справу, він із представником Київського Окрздоров'я виїхав до Харкова й там на засіданні Наукової ради Головкурупру зумів добитися сприятливих наслідків. Але для цього йому був потрібний великий матеріял, що характеризував би ці місцевості з кліматичного (t°, вогкість, соняшність і т. і.), санітарного й інших боків. Для цього він притягає до комісії ряд видатних фахівців у цій справі (акад. Срезневського, Вотчала й ін.). Тут у цих соснових лісах Т. Г. вбачав уже майбутні притулки для туберкульозних хорих.
Року 1913 Бюро міжнародних з'їздів фізіотерапевтів запрошує Теоф. Гавр. прочитати програмову доповідь на з'їзді в Берліні. У березні цього року він робить там повідомлення на тему: «Сучасний стан дієтетики при нефритах».
Від спостережливого ока Теоф. Гавр. не сховався той напружений стан у різних колах німецького суспільства, що панував там перед світовою війною; повернувшися із подорожі, він із жахом оповідає про майбутню війну.
Протягом цього періоду своєї професорської діяльности Теоф. Гавр. написав такі праці:
«Опыт классификации врачебных мероприятий при лечении внутренних болезней», вступна лекція на початку курсу в Новоросійському університеті, надрукована в «Русском враче» 1906 р. № 29.
У цій прекрасній лекції Теоф. Гавр, подає тверезу оцінку тих терапевтичних заходів лікаря-інтерніста, намагаючись розвіяти «отруту сумнівів, що опановує душу молодих лікарів і студентів»; «їм інколи на думку спадає, що буцім то нутрішні хороби або можна лікувати без ліків, або їх не можна зовсім вилікувати жадними ліками». Ці засоби він систематизує в три групи: 1) indicatio causalis і 2) indicatio morbi, додаючи тут же своїх п'ять до тих двох відділів, що зазначив Fr. Hoffmann, і 3) indicatio symptomatica. З приводу цієї останньої групи зазначає, що, «коли медицина, мовляв Pasteur, далеко не завсігди може вилікувати хоробу, то, щоб заспокоїти страждання, вона має чимало засобів».
«Новые пути в учении о распознавании внутренних болезней», вступна лекція на відкритті курсу діяґностики в Київському університеті; надруковано в «Русском враче» за 1906 рік, № 10.
Розбираючи детально етапи, що їх перейшла медицина (анатомічний і фізіологічний), Теоф. Гавр. вітає новий етап, ще мало опрацьований, потенціяльний, який має наблизитись до досконалої й доцільної допомоги хорому, що й становить кінцевий ідеал медицини.
«К семиотике острых нефритов», надруковано в «Университетских известиях» за 1907 р., а так само й французькою мовою в «Revue de Médecine», 1908 р. № 8.
