розвивалась незрозуміла психічна апатія, сонливість; цей симптом згодом він називає «осовілістю», на питання про своє здоров'я давав характерні відповіді: «хороби немає, але бракує й здоров'я». Його батько, Гаврило Іванович, перший звернув увагу на невелику одутлість обличчя; лікарі теж спостерігали це явище, але вважали, що до цієї одутлости спричинилося ранення голови й тиснення пов'язки. Гавр. Іван. висловив думку про нефрит. Небіжчик проф. В. В. Віноґрадов зробив аналізу сечі і ствердив діяґнозу гострого нефриту. Згодом симптоми почали розвиватися швидко, наступила очевидна уремія з високою t° й за тиждень від початку захорування набула загрозливої форми. Ужитими заходами пощастило ліквідувати гостру форму, але ще довго лежав Т. Г. і лише в червні місяці процес так ущух, що він міг переїхати з своєї квартири на дачу коло Києва. З незрозумілою йому етіологією нефриту він трохи помирився, коли д-р Пресман, щойно повернувшись із Відня, розповів, що на лекції проф. E. Neisser-а демонстровано аналогічний факт гострого гемораґічного нефриту. Лікували Т. Г., як завжди, проф. К. Г. Трітшель, потім прив.-доц. К. П. Коровицький та д-р В. В. Віноґрадов.
Усвідомлюючи свій тяжкий стан, він склав заповіта і, терпеливо лежачи ввесь час на спині, виконував призначене лікування; одноманітність набридлої дієти залишилась у пам'яті на все життя; безумовно, цей факт дав стимул пізніше розробити дієту нефритикам. Коли стан здоров'я покращав, то численні друзі приходили розвіяти його невеселі думи; серед них часто бував київський окуліст, нині небіжчик прив.-доц. М. Е. Мандельштам, що з ним Теофіла Гавриловича зв'язувала тепла дружба. Один з одвідувачів, проф. В., людина з тверезими поглядами на життя, що згодом і сам загинув з нефриту, заспокоював Т. Г., вказуючи на тяжку форму хороби, що її розуміє й сам хорий, як добрий лікар, а тому треба втішатися тою науковою працею, яку залишить він по своїй смерті. З великими труднощами щастило дружині Т. Г., Ганні Вікторівні, припиняти ці розмови й підтримувати віру в одужання. Матеріяльний стан сім'ї був дуже скрутний.
Хороба, несподівано виникнувши, так само несподівано почала наприкінці літа й зникати; та все життя Т. Г. пильнував своїх нирок, уживавши дієтних страв і носивши з осени до весни теплий в'язаний жилет. Мабуть це й дало привід Т. Г. жартуючи говорити на лекціях та обходах: «Хто з нефритиків не має коштів поїхати до Гелуану, той мусить мати гроші, щоб придбати собі теплого жилета». Нефрит знову сказав своє грізне слово перед смертю, але протягом усього довгого часу — 23 роки, видимих проявів його не було.
Кінець цього літа прожив Т. Г. з родиною на хуторі Спадарець, біля с. Звонкової. Ця місцевість так сподобалась йому, що він протягом 6 років приїздив сюди на літній відпочинок (липень та серпень). Життя його тут завжди мало особливий характер. Скромний чесучевий піджак, палиця японської роботи (подарунок його учня д-ра І. П. Воскресенського), білий картуз — символи його літнього відпочинку; прогулянки в мальовничому сосновому лісі, катання в човні річкою Ірпенем, читання улюблених письменників, частенько вголос — сповняли другу половину дня; вранці ж він,
