навіть виконувати своєї професії»[1]. Видимо однак на поч. 90 рр. нога Шепселеві загоїлася, бо після перевірки лікарів Цивільно-Військова Комісія призначила його 7/VIII 1790 для огляду та відбирання рекрутів, доручивши Шепселеві закликати до помочі фельдшера[2]. Продовжуючи утримувати аптеку, М. Шепсель однак сам нею телер не керує і 1790–1791 рр. має для цього спеціяльного аптекаря Зейлика Вольовича. Взагалі різноманітні справи та комерційні операції Шепселя примушували його мати тепер у себе кількох службовців. При кінці 80—на поч. 90 рр. Шепсель користується загальною пошаною у Вінницькій кагальній громаді, а 1790–1791 рр. він стоїть на першому місці в перелікові старших кагальних[3].
Зміцнив також свою позицію й аптекар С. Ґурш, здобувши 9/IV 1791 привілей на відкриття та утримання аптеки від самого Станіслава Августа[4]. Приймаючи після реформи 1791 р. міське право, С. Ґурш іменує вже себе «доктором»[5]. Належить він того часу до найповажніших громадян: до Маґістрату міста Вінниці входить 1791 р. яко радний, з поч. 1792 р. тимч. виконує обов'язки президента міста, титулуючись усюди в акт. записах: «Samuel Gottlieb Gursch, konsyliarz I. K. Mci»[6],а ім'я Ґотліб замінюючи інколи на «Богумил». Прийняв того самого року міське право і відомий нам з кінця 80 рр. лікар Ф. Банке, що підписався в цьому акт. записі: «Friederick Julius Bancke, chir. med. konsil. I. K. M». Є він безперечно німець; свідчить про це прізвище та його транскрипція, а зокрема характерне німецьке S в транскрипції цит. прізвища[7].
Дещо інше спостерігаємо ми від сер. 90 рр. Тут виступають уже інші особи: Яків Постоловський та доктор медицини Фридерик Ольоф. Відомий нам аптекар Самуель Богумил Ґурш зветься по-давньому «доктором», продовжуючи тримати аптеку, а мабуть і лікарювати. Постоловський та Ґурш відіграють 2. половини 90 рр. визначну ролю в міськім громадськім життю: під час відновлення 24/VII 1797 у Вінниці самоврядування на маґдебурзькому праві, обох їх обрано до Маґістрату на радних, а 8. жовтня того ж року призначено було їх на скарбників[8].
Не бракувало безперечно новим лікарям практики, а аптекареві Ґуршеві — клієнтури. С. Ґурш, «доктор його корол. Величности», як він себе титулує, купує 22/VI 1790 у міщ. Якова Шмигельського в місті, за р. Богом, за 300 зл. п. дім з городом і левадою[9]; цю садибу він продав 1796 р. шлт. Моргульцевій[10]. Ще заможнішим був видимо Ф. Ольоф, німець або скандінавець, як це показує його прізвище. Рівень заможности Ольофа