2. дбаючи однак про справжнє забезпечення такого цінного дару як людське здоров'я та життя, Комісія оголошує аптекареві та панам докторам, що в майбутньому без перевірки та екзаменів обійтися не можна. Тимчасово Комісія постановляє, що докторам медицини п. Геймансові та М. Шепселеві звелено до дальшого розпорядження лікувати й рятувати людей, але щоб п. Ґурш займався виключно своєю аптекарською професією й не смів лікувати та докторувати.
3. щоб поверх віденської такси останнього видання ані Ґурш, ані Шепсель (який предклав таксу давнішого видання й значно дорожчу) продавати, та взагалі практикувати давніше вживаним способом здирства з пацієнтів, не насмілювались, але, щоб дбали про свіжість медикаментів та про бездоганне вироблення ліків за рецептами.
4. щоб М. Шепсель, який за власним признанням є більше ботанік, як хемік, і не має достатнього посуду для виготовлення хемічних ліків, надалі їх не видавав.
5. щоб інші вінницькі медики; хірурґи, фельдшери та цилюрники, займаючись своєю власною професією й тим допомагаючи хорим, не втручались у лікування справжніх докторів і тим не наражали людей на певну смерть, а також не видавали жадних ліків. Коли б виявився випадок непослуху, винних притягнено буде до відповідальности та покарано.
Щоб оцей декрет був відомий суспільству та аптекарям, докторам і іншим медикам, реґентові Комісії доручено; написати декрета добре читальними літерами й виставити в формі оголошення в канцеляріях усіх вінницьких установ, докторам і аптекарям надіслати відповідні витяги з декрету, а фельдшерам і цилюрникам опублікувати його в єврейській школі[1].
Між іншим, наведене виявляє нам, що ліки здебільшого імпортовано з Відня. Взагалі аптечні медикаменти 2. половини XVIII ст. довозили до Польщі з-за кордону[2] й коштували вони не дешево. Напр. власник шинкового дому, за його предкладеним до суду обрахунком, витратив 1789 р. кілька сот зл. п. на медикаменти для лікування від пранців згаданої волошки та на гонорар «удові Христі»[3]. Однак Шепсель, яко ботанік, виготовлював, видимо, ліки почасти також із місцевих лікарських рослин. Цим безперечно й пояснюється те, що Шепсель міг, як виявляє видане йому посвідчення від поручника Кавалерії Народової Денбіцького, постачати для лазарету хоругви Денбіцького ліки дешевше, ніж віденська такса[4].
Перевірка прав медиків і аптекарів на право займатися своєю професією, що її перевела на поч. 1790 р. Комісія, дає нам інтересні відомості, звідки саме набули ці фахівці свою кваліфікацію. Звичайно, щодо нижчої: категорії медиків — хірургів, фельдшерів та цилюрників, — справа цілком ясна: були це неуки, ніяких документів про свою кваліфікацію предкласти не могли й Комісія мала рацію, зазначивши, що їхнє «лікування» наражає людей на певну смерть. Лікарі ж та аптекар Ґурш предклали Комісії цілу низку документів[5], що мали б стверджувати їхню кваліфікацію, а саме:
а) Марко Шебсель чи Шепсель (Szöbsel, Szepsel, Szopsel, Szöbseł) предклав такі документи:
