цього цилюрники-євреї могли набути право практики. Оскільки ж суд Асесорської Комісії розглядав власне взаємні економічні суперечки євреїв та міщан-християн, а того часу цилюрників-християн у місті не було зовсім, то цит. декрет у дальшій частині тексту тимчасово дозволив практикувати по-давньому й решті євреїв-цилюрників[1].
Незабаром однак саме життя почало вимагати урядового втручання у взаємини медиків і аптекарів з їхніми пацієнтами та клієнтами. Дійсно, під 22/IV 1790 до актових книг Цивільно-Військової Комісії Вінницького повіту вписано було скаргу про те, що аптеки у Вінниці ошукують своїх клієнтів, вимагаючи з них за ліки понад таксу. Маючи якісь умови та знаки на рецептах, аптекарі за ті самі ліки беруть різну ціну, відповідно до заможности людини. Запобігаючи такому здирству та неладові, Комісія вирішила тоді взяти аптеки під свій догляд, а насамперед виявити, скільки їх є у Вінниці та чиї вони. Щоб це перевести, Комісія доручила Вінницькому Маґістратові оповістити всіх власників аптек, щоб вони з'явилися до Комісії, взявши з собою привілеї на професію аптекаря та на право тримати в Вінниці аптеки, а також такси на медикаменти[2].
Вище ми показали, що лікарі здебільшого сами вироблювали ліки, а тому не диво, що Комісія від перевірки аптек перейшла до перевірки самих лікарів. За постановою з 27/V 1790 р., Маґістратові доручено було зобов'язати лікарів з'явитись до Комісії під загрозою кари за непослух та предкласти патенти, на підставі яких вони займаються медициною[3]. Наслідки однак цієї перевірки були не дуже втішні й Комісія 29/V 1790 постановила надіслати поштою клопотання до Комісії Едукації Народової такого змісту:
«Упевнившись під час перевірки, що пп. доктори й аптекарі, що є у Вінниці, одні неекзаменовані й непатентовані, інші посилаються на закордонні документи, яких не можна перевірити, то, дбаючи про життя й здоров'я громадян Вінницького повіту й маючи на увазі закон про відкриття шпиталів[4], Комісія просить надіслати з Головної Школи доброго доктора, який би перебував у Вінниці, яко доктор воєводства, й полегшував екзамен докторів і аптекарів та ревізію аптек, та й сам би лікував»[5].
Комісія однак сама розуміла, що наведене радикальне розв'язання питання через брак лікарів навряд чи можливе відразу, а тому, бажаючи хоч трохи забезпечити людність від можливих зложивань та неуцтва медиків і аптекарів, вона склала мотивований декрет, зміст якого в скороченню є такий:
1. З огляду на брак у Вінниці інших аптек і дійсно певних, апробованих, перевірених і екзаменованих докторів медицини, та через велику віддаль від Головної Академії власного краю (тобто Краківської. В. О.), — заборонити панам докторам лікувати, а аптекам видавати медикаменти, Комісія не може, бож довелося б позбавити шляхту та люд рятунку, хоч і непевного, а проте, в особливо наглих випадках, потрібного.
