Сторінка:Збірник пам'яті Академіка Теофіля Гавриловича Яновського. 1930.pdf/39

Цю сторінку схвалено

Теофіл Гаврилович виїхав за кордон вивчати патолоічну анатомію, але любов до клінічної медицини штовхає його, як ми бачимо, до проф. Куршмана й Гофмана. Повідомляючи в листах про свою роботу в Ляйпцізі, Т. Г. захоплюється лекціями Бірх-Гіршвальда й практичними вправами (мікроскопія й розтини) доцента Шморля; але все ж — пише він — його душу пориває до хорої людини, а не до трупа, хоч обов'язок наукового робітника, що провадить секційну роботу в Олександрівській лікарні, примушує його ретельно вивчати патологічну анатомію. Як завсіди, Т. Г. дуже скромно живе в Ляйпцізі, сам один, без родини; лекціям і праці по бібліотеках присвячує він увесь день, окрім 2—3 годин, що їх він приділяє на відпочинок. За ці години він оглядає музеї, старовинні будівлі, гуляє по місту й пише листи до своєї родини. Придивляючись ближче до життя німецьких професорів, він відзначає в характері іхньої праці властивість, часто відсутню в нашої тогочасної професури; він відзначає, що одержання катедри аж ніяк не зменшує їхньої наукової творчости, а швидше навпаки, що німецький професор не перейде на іншу катедру, коли наукові перспективи там менші. Він схиляється перед проф. Черні, що не захотів переїхати з тихого маленького міста Гайдельберґу до Відня, боючись, що не зможе так інтенсивно працювати в великому місті з його приватною практикою.

Вивчаючи тогочасний матеріял, особливо листування, можна гадати, що цей період, а можливо навіть ці декілька місяців життя в Ляйпцізі, спричинилися до зміни всього напрямку його дальшого життя. Очевидно, вже давно почував він потребу змінити життя в Києві, бо не надовго б могло його вистачити з тодішньою навантаженістю його робочого дня; а з другого боку — в його душі повстала непогодженість між потребою творити добро людям і заробляти на хліб щоденний для своєї родини й багатьох родичів. Це частий мотив у його листах. Ось найхарактерніші уривки з одного листа до дружини, датованого 29/VI 1894 р., Ляйпціґ: «… где найти примирение между исканием куска хлеба, которое достигается службой, анализами и состоятельной практикой, далее научными стремлениями, которые выражаются в чтении лекций и подготовке к ним, собственных занятий и, наконец, гуманитарными требованиями, которые выражаются в лечении несостоятельных. Первое нельзя отвергнуть, второго — не хочется, а третье…? Проф. Тритшель говорил мне: одно из двух — или наука, или практика с гуманитарными соображениями. Но теперь, более, чем когда-либо, я сознаю, что последнее, т. е. работа для бедных, неизбежно необходима, и я от нее ни за что не откажусь. Нам иногда кажется, что помощь бедным — это добровольное деяние, которое очень похвально, но которое с полным правом можно и не делать. Но нет! Мы должны как можно больше делиться с другими… Все имеют одинаковые права на блага земные…, …начать свою личную, эгоистическую жизнь (включая сюда и научную деятельность) и закрыть глаза на других, которым я могу быть полезен — я не могу; не могу не потому, что я добрый, что ли, а потому, что иначе поступать несправедливо…»

Дальше життя Т. Г. показало, що він знайшов можливість погодити всі ці твердження, але ж ціною надзвичайного напруження своєї сили,