кого, що мешкав поблизу на Боричевому Току, він уперше зустрів там Ганну Вікторівну, свою майбутню дружину, а тоді ще гімназистку Подільської жіночої гімназії; незабаром почав ходити до дому її батька, Віктора Олександровича Григорович-Барського. Це старий київський рід, що з нього вийшов відомий мандрівник початку XVIII століття, Василь Григорович Григорович-Барський, що опис його мандрівки витримав у свій час 5 видань; другий Григорович-Барський був видатний український архітект (XVIII ст.). Незабаром Ганна Вікторівна зробилася нареченою Т. Г., а після того, як він захистив дисертацію, його дружиною.
11 листопада 1889 року на факультетському засіданні розглянули заяву Т. Г. про дозвіл йому захищати прилюдно дисертацію. На офіційних опонентів призначено проф. К. Г. Трітшеля, проф. Підвисоцького й А. Д. Павловського. За декана в той час був проф. Гайбель. У факультетській медичній раді склалося тоді два угруповання: одне сильніше, друге — не таке численне; до другого належав учитель Теоф. Гавр. — Карл Генріхович Трітшель. А тому важко було Т. Г. захищати дисертацію. Я пам'ятаю, як він оповідав нам, як довго зволікали справу з призначенням дня диспуту і нарешті, коли призначили, то знов же знайшли причину відкласти термін тому, що на обкладинці видрукуваної й розісланої вже книжки треба було змінити вказівку, звідки випущено дисертацію (замість: «Из лаборатории при Университете» написати «Из лаборатории при госпитальной терапевтической клинике Университета»). Багато клопоту й хвилювань завдала Теоф. Гавр. ця дріб'язкова причіпка. Але все ж до призначеного дня він це виконав.
Я навмисне подаю цей факт, щоб ілюструвати ставлення цього дужчого крила професури до Т. Г., як учня К. Г. Трітшеля, бо це вороже почуття довший час заваджало йому згодом здобути катедру.
Прилюдне засідання Медичного факультету, де був захист дисертації, відбулося 3 травня 1890 року.
На мій погляд, цікаві деякі пункти з «Положения к диссертации» (тези), бо вони показують, що цієї ранньої доби лікарського життя Т. Г. багато думав над тими клінічними фактами, що їх він згодом розвивав: у § 8 він пише: один з найголовніших заходів боротьби з туберкульозою це перевести в життя звичай збирати в відповідні плювальниці взагалі все харкотиння, себто від усіх, що живуть у даному приміщенні. § 9. Обов'язок санітарного догляду стежити за дезинфекцією приміщення після кожного випадку туберкульози. § 10. Двократне вимірювання t° не дає достатньої уяви про хід її, й у febris continua є ремісії. Це останнє твердження відіграло важливу ролю в клініці Т. Г. згодом, коли він встановляв динаміку таких процесів, як туберкульоза й ендокардит. Висновки про перший він виклав цілком у своїй монографії «Туберкулез легких», а про другий він висловився на одному з всесоюзних з'їздів терапевтів.
Блискуче захистив Т. Г. свою дисертацію, до якої він у цілому готувався 3 роки, і готувався ретельно, бо знав, що не може сподіватися на підтримку навіть від свого вчителя: Карл Генр., перед тим як іти на захист, казав: «Ви знаєте, що я радий вас підтримати в важку хвилину, але я боюся,
