мову; поволі набуває він запас слів. Цікаво, як він намагався й умів використати кожну вільну хвилину; він нам оповідав, що по дорозі від свого приміщення (на Подолі) до клініки Військового шпиталю він вивчав слова, виписані напередодні; дорога ця дуже довга, а ходив він пішки, бо грошей на інші способи пересування не вистачало, і цього модуса вивчати англійську мову він уживав і пізніше, вже бувши лікарем.
Курси медичних наук Т. Г. проходив у таких професорів: патолог. анатомія — проф. Мінх; фармакологія — проф. Гейбель, загальна патологія — проф. Хронщевський, медична хемія — проф. Шеффер; фізіологія — проф. Томса, він же й декан факультету; очні хороби — проф. Ходін, оперативна хірурґія — проф. Караваєв; хірурґічна клініка — проф. Рінек і доцент Яценко; діяґностика нутрішніх хороб (тоді доцентура) — штатний доцент Е. І. Афанасьев; спеціяльна патологія й терапія — проф. Трітшель; катедри нервових захорувань не було; необов'язковий курс систематичного й клінічного викладу науки про нервові й психічні захорування читав проф. Трітшель; цей курс Т. Г. ретельно відвідував, і мабуть це спричинилося (окрім усього іншого) до того, що проф. Сікорський, одержавши нову щойно засновану катедру нервових захорувань, запропонував Т. Г. спеціялізуватися в нього з нервових хороб. На Т. Г. ще за студентських років звернули увагу, і, скінчивши в грудні 1883 р. медичний факультет cum eximia laude, Т. Г. починає працювати в госпітальній терапевтичній клініці, що нею завідував тоді проф. Карл Генріхович Трітшель.
Усе дальше наукове життя й діяльність Т. Г. тісно зв'язані з його вчителем, і до кінця своїх днів він зберіг до нього особливий пієтет, згадуючи його ім'я з почуттям глибокої пошани й любови в лекціях і працях.
Особа К. Г. Трітшеля, як лікаря-практика, як лектора, з його надзвичайною працездатністю, з його вмінням зрозуміти хорого й допомогти йому, мала великий вплив на Т. Г. К. Г. Трітшель мав надзвичайну бадьорість духу й ту свою бадьорість умів навіяти своїм хорим; він уважав цю рису за дуже важливу річ у лікарській діяльності й казав: «Mut verloren, alles verloren». Т. Г. був справжній учень свого вчителя — не тільки наслідував його в усьому позитивному, але й ще поглибив і збільшив це все. К. Г. Трітшелеві багато дорікали тим, що він пише мало наукових праць, але про це ось що каже Т. Г. на одному з засідань Фізично-медичного товариства в Києві по смерті К. Г.: «...це був протест проти писання без краю, що вже тоді зародилось у медичному світі; а з другого боку, надто вже шанував Карл Генріхович наукове слово, надто високо підносив його культ, надто суворо ставився до себе самого. Увесь час стримував він своє перо міркуваннями про те, що дані його можуть бути не досить цікаві, інші ще треба перевірити, почекати контролю на більшому клінічному матеріялі тощо».
Наведена характеристика Трітшеля, як наукового робітника, що її написав Т. Г., є, власне, характеристика самого Т. Г., що запозичив ще з шкільної лави це ставлення до друкованого слова, дарма що залишив по собі велику наукову спадщину.
