він цікавився життям бідних трудівників і знедолених людей; він починає розуміти не тільки обмежене життя, що його оточувало, але й широке громадське, що захоплювало цілі групи суспільства, і завжди душею був за знедолених. Про це свідчить його записна книжка, позначена р. 1874. У ній Т. Г. ще дитячою непевною рукою занотував вірші, що його вразили. Ось заголовки деяких із них: «Последняя борьба» Кольцова, «Вырыта заступом яма глубокая» Нікітіна, «Зимний вечер» Плещеєва, «Колыбельная песня» і «Размышления у парадного подъезда» Некрасова.
Р. 1874 Т. Г. скінчив 4-клясову Подільську прогімназію, і повстало питания про його дальше навчання. Спочатку гадали віддати його до 5-ої кляси I-ої Київської гімназії, коли, на радість усіх членів колонії Барцева, було відкрито того ж року 5-ту клясу при цій самій прогімназії, перейменувавши її на Київську 3-ю гімназію. Через цю реорганізацію Теоф. Гавр. скінчив середню освіту в своій колишній alma mater, що її він любив за особливий кольорит простоти.
За директора 3-ої гімназії був тоді М. Г. Александрович, дуже добра й чула до горя і болещів своїх учнів людина. Але ж, бувши дуже добрим, він умів примусити учнів учитися й розумно коритися дисципліні. Гімназисти любили свого «променистого Феба» (так його прозвали за сиву шапку волосся) і, скінчивши школу, не втратили з ним зв'язку; він умер далеко пізніше, як Т. Г. уже скінчив університета.
Щоб схарактеризувати взаємини директора й учнів, подаю епізод, що його переказав П. Л. Когут. Н. Г. Александрович, окрім директорування, був ще й за клясного наставника, і викладав латинську мову в клясі Т. Г. Якось пізнього вечора Т. Г. і П. Л. Когут довго сиділи, перекладаючи одну з Горацієвих од, і, не мавши доброго лексикону, не могли подолати кількох рядків. Т. Г. пропонує піти до директора на квартиру й попросити до ранку доброго словника. Об 11-ій годині вночі обидва мандрівники з тріюмфом повертаються додому, здобувши лексикона.
Живши в Києві без батьків, Т. Г. не раз звертався був і усно і листовно до Н. Г. Александровіча в якійсь справі, і завсіди той щиро відгукувавсь на його заклики.
У старших клясах гімназії Т. Г. так само добре вчиться: докладно готує лекції, робить це завсіди напередодні, не лягаючи спати, аж доки не був певний, що бездоганно виконав завдання на другий день. До кляси приходив завсіди за 1 годину до початку першої лекції; тут на нього вже чекала велика авдиторія одноклясників і просила щось пояснити, оповести, перекласти тощо. У забавах товаришів він рідко брав активну участь, частіше спостерігав їх, жваво реагуючи на кожний удалий жарт оплесками й голосним заразливим сміхом. Цей характер сміху зберігся в нього на ціле життя. На лекціях від нього звичайно вимагали допомоги, й він «сумлінно» підказував. Найслабші товариші намагалися сісти з ним на одній парті.
Близько цього часу, коли Т. Г. був у 6-ій клясі, його батьки переїхали зовсім жити до Києва. З цього часу він не тиняється більше по учнівських квартирах. Знов він опинивсь серед дорогої для нього родини. Щоб поліп-
