- щоб було приєднано до автономної України навмисне відокремлені російським урядом Херсонщину, Катеринославщину, Харьківщину, Таврію і Кубанщину;
- щоб негайно було зміщено з посади Командуючого Військом Київської Округи — Обєручева.“
Одночасно з цими постановами з'їзд нагадав Правительству і про необхідність найшвидчого припинення війни, вказуючи при цьому на цілковитий занепад залізничого транспорту (2).
Так одгукнувся український залізничний пролєтаріят на корніловську авантюру. Конкретних заходів, поробленних залізничниками для ліквідації корніловщини, не доводиться зменьшувати. Вони хали тим більше значіння, що саме на Україні (з'окрема в Київі) Корніловим було скупчено контр-революційне військо (дончаки, кірасіри то що) і Україна, так багата на контр-революційні чорносотенні орґанізації, могла стати базою для контр-революції.
Одночасно виступив до боротьби з корніловщиною і орґанізований український почтово-телєґрафний пролєтаріят, під проводом Головної Ради Всеукраїнської Спілки робітників почти і телеграфу (3), а також Всеукраїнська Рада Військових Депутатів, Військовий Ґенеральний Комітет і Всеукраїнська Рада Робітничих Депутатів. Спільними і рішучими зусиллями української і неукраїнської демократії ґрунт для зміцнення корніловщини на Україні було знищено.[1]
А тим часом і петроградський пролєтаріят та військо (в тому числі й українські ґвардейські полки) і взагалі московська демократія завдали рішучого удару Корнілову там, в центрі, ставши виразно на бік революції і, хоч і поганого, символа її — Временного Правительства. Бачучи, що революційний Петроград не думає здаватись без бою, Корнілов пустив був між військом провокаційну чутку, що немов би Петроград захопили большевики, заарештувавши Временне Правительство, і що немов би він, Корнілов, йде виручати Правительство. Видно і цим разом, як і в липневі дні, хотілось буржуазії, задушити демократію її власними ж руками. Та провокація не вдалась. Військо Корнілова, довідавшись від посланців петроградської ради робітничих і салдатських депутатів про дійсний стан річей, не захотіло йти далі з „рішучим“ ґенералом. Корнілов залишився сам з своїми „золотопогонниками“ (пізніщий термін, яким означувалось реакційне офицерство) і через де-який час був заарештований Временним Правительством.
Так скінчилась спроба російської буржуазії задушити революцію. Могутня рука робітника і салдата ліквідувала її. Та Керенський всю побіду над Корніловим приписав собі, своїй популярности і взятому ним поміркованому курсові зовнішньої і внутрішньої політики, побудованому на коаліції поміркованої частини демократії з буржуазією. Він не помічав повного краху тої політики і підупаду свого авторитету, так само як не хотів помічати і зросту лівих революційних настроїв
- ↑ В ці дні у Київі було орґанізовано „комітет оборони революції“ з представників Центр. Ради, Ґенер. Секретаріяту і всіх українських і неукраїнських громадсько-політичних організацій.
