6
№ 1
К. Дубняк
до науки, що, використовуючи її досягнення й тим удосконалюючи техніку, людина все більш і більш опановує природу.
Одвічна боротьба людини з природою приводила до удосконалення засобів тої боротьби, до використання більшої кількости різних знарядь, приводила також і до боротьби людей між собою за оволодіння тими засобами боротьби з природою. В чиїх руках засоби боротьби з природою й оскільки вони удосконалені, від того залежав і залежить увесь хід життя людського.
Отже, життя людське в своєму історичному русі є одвічна боротьба з природою і разом з тим класова боротьба, боротьба тіх, хто не має засобів виробництва з тими, хто ціми засобами володіє.
Всі ті сили, що ними людина користується в боротьбі з природою, що їх вона втягає в ту боротьбу, звуться продукційними силами.
Продукційні сили певного суспільства увесь час міняються, набуваючи нового й нового вигляду; так само в певний час стан продукційних сил різних суспільств буває неоднаковий. В одних державах продукційні сили більш розвинені, а в инших — менше. Більше чи менше опанування природи людиною залежить від розвитку продукційних сил певного суспільства, а стан розвитку продукційних сил того суспільства залежить від високого чи малого ступня розвитку техніки.
З чого-ж складаються продукційні сили? Найголовнішою продукційною силою є сама людина, як робоча сила в самому широкому розумінні цього слова; далі до продукційних сил належать ті природні ресурси й ті сили природи, що їх людина втягає у свою виробничу діяльність, що ними вона користується в своєму виробництві і, нарешті, техніка виробництва так само в самому широкому розумінні.
Самі по собі природні ресурси ще не є продукційна сила; лише тоді, коли на певному ступені розвитку техніки, людина починає використовувати ті природні ресурси, вони стають продукційною силою, бо людина притягла їх до свого виробництва.
Стан продукційних сил певного суспільства визначає, власне, і виробничі відносини і соціяльний устрій суспільства, визначає його політичну й економічну міць.
Не дивно тому, що коли на розлогому терені СРСР до державного керма стала нова творча сила — пролетаріят, скрізь стихійно повстало гасло — вивчати, використовувати й розвивати продукційні сили радянських республік.
Стихійне прагнення до вивчення продукційних сил свого краю вилилося в могутній громадський краєзнавчий рух, що охопив усі активні-верстви радянського суспільства — робітника, селянина передовика, комсомольця, червоноармійця, студента, вчителя, агронома, професора і т. и. Виробниче краєзнавство, краєзнавство, що вивчає продукційні сили свого краю з метою допомогти планово-державному будівництву, прискорити й поглибити індустріялізацію країни, піднести культурний рівень народніх мас і народнього господарства,— таке краєзнавство, тільки таке, а не яке инше, потрібне й можливе в наших радянських умовах.
