Сторінка:Едґар По. Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету (1928).djvu/64

Ця сторінка вичитана

коли Пітерсова партія розпалася, наміри його іти в Тихий Океан зійшли на нівець, бо в цю мандрівку ніяк було пускатися без команди; він надіявсь тепер, що на суді його мають оправдати за слабоумство (і урочисто доводив, що ця слабість саме й привела його до участи в бунті), або ж, і знайшовши вину, помилують з просьби Августа та моєї. Нашу розмову перепинив раптом поклик «вся команда до парусів»; Пітерс та Август поспішили на палубу.

Як звичайно, команда була вся п'яна, і, поки згорнули як слід паруси, сильний шквал поклав бриг на бімси. Одначе, повернувши під вітер, він таки випростався, набравши багато води. Заледве усе закріпили, як на судно нахопився другий шквал, і зразу потому третій — не зробивши однак ніякої шкоди. Все це пророчило шторм, і справді, він хутко набіг із великою люттю — з півночи й заходу. На судні яко мога все позакріпляли і, як звичайно, лягли у дрейф із добре зарифленим носовим парусом. Коли минула ніч, вітер іще зміцнів і хвиля пішла надзвичайно велика. Пітерс із Августом знову зійшли до каюти, і ми повели нашу давнішу розмову далі.

Ми всі були згідні, що саме тепер настав найслушніший час справдити наші наміри, бо в таку хвилю ніхто не міг сподіватися жодного замаху. Бриг кріпко лежав у дрейфі, і, поки настане добра година, не було ніякої потреби маневрувати ним; а тоді, коли б нам пощастило, ми можемо звільнити одного чи там двох із команди, щоб помогли привести його до порту. Найбільша нам трудність була, що дуже нерівні сили. Нас було всього троє, а тих аж дев'ятеро. До того ж і вся зброя була в їхніх руках — окроме два невеликі пистолі, котрі Пітерс ховав на собі, та здоровий матроський ніж, що його він завжди носив на поясі. Треба іще згадати тут деякі вказівки — вони змушували нас боятися, що штурман має якесь підозріння, принаймні проти Пітерса, отже й не помине нагоди позбутись його; про це свідчило, приміром, хоч би те, що сокира, гандшпуг та інші подібні речі уже не лежали тепер по звичайних своїх місцях. Справді, ясно було, що, раз рішившися діяти, ми ніяк не могли занадто із цим поспішитись. Але що сили в нас були такі нерівні,