18 січня. Цього ранку[1] прямували далі на південь; година все така сама гарна. Море зовсім спокійне, повітря досить тепле, при вітрі з північного сходу; температура води — двадцять три. Ми знову нарихтували лот і попустивши його на сто п'ятдесят сажнів, знайшли течію на південь — скорістю миля на годину. Ця тривала тяга на південь — у повітрі, як і в воді — змушує ніби роздумуватись, а навіть тривожить усю команду; я бачив явне, що на капітана Ґая це явище вплинуло непомалу. А в тім, він дуже опасується, щоб не показати себе смішним, і я своїм кепкуванням таки зборов нарешті його побоювання. Азимутове схилення зовсім упадає. Протягом дня ми бачили кільки китів, правдивої породи; над кораблем незчисленними хмарами перелітали альбатроси. Виловили кущ, рясно укритий червоною ягодою — на подобу таке мов ґлід — та труп якоїсь дивовижної земної тварини. Завдовжки воно має три фути, а ввишки всього шість дюймів; дві пари дуже коротких ніг, а на них довгі пазурі, ясно-шкарлатні на колір, мов би зроблені з коралу. Тіло вкрите густою, мов би шовковою, шерстю — шерсть чисто біла. Хвіст гострий, як у криси, півтора фути довжиною. Голова
- ↑ Слів ранок та вечір я уживаю для того, щоб скільки мога уникнути в своїм оповіданні непорозумінь; певна річ, що їх треба брати не в звичайному розумінні: давно вже ми не бачили зовсім ночи, а денне світло тривало незмінно. Всі чисто дати дається в морському вимірі часу, а визначення місця — за компасом. Зауважив би також при цій нагоді, що в першій частині цього оповідання я не можу претендувати на абсолютну точність що до часу, широт та довгот, бо завів собі регулярний денник аж по скінченні того періоду, що за нього трактує ця перша частина. Раз-у-раз я покладався був тільки на пам'ять.