Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/38

Цю сторінку схвалено

як просто боявся довірити хоч один із цих інструментів Леґранові. Він мав вигляд сердитий над усяку міру, і «цей чортів жук» були єдині слова, що вихопилися йому протягом усієї подорожи. Я мусив нести цілу купу лихтарів, а Леґран не взяв нічого, окроме скарабея, якого він ніс, прив'язавши його до шворки, і на ходу покручував ним з таємничим виглядом. Коли я придивлявся до цього вигляду, до останнього безперечного доказу психічної хворости мого друга, я заледве міг стримати сльози. Та я уважав за краще потурати його вигадці, принаймні, до часу, поки я міг би вжити рішучих заходів з шансами на успіх. Тимчасом я силкувався — правда, даремно — дізнатися в нього про мету експедиції. Добившися моєї згоди, він, здавалося, не хотів балакати більше на другорядні теми і на всі мої запити він не уважав за потрібне відповідати чимсь іншим, окроме «Побачимо».

Легким човном ми перепливли річку в верхній частині острова і, сходячи вгору на берег суходолу, пішли в північно-західньому напрямі дикою й закинутою смугою землі, де не було й сліду людської ноги. Леґран вів нас з певністю, спиняючись лише подекуди коло позначок, які він, очевидно, сам поробив раніше.

Таким способом ми мандрували годин зо дві, і сонце вже сідало, коли ми вступили в місцевість безмежно дикішу, ніж я коли бачив раніше. Це було плато близько верхів'я майже недоступної гори, рясно вкрите лісом від голови до підошви і усіяне великими скелями, що ніби просто лежали долі на землі і що їх стримували від падіння в долину лише дерева, на які вони спиралися. Глибокі провалля, ідучи прикро в гори, надавали сцені ще суворішої урочистости.

Природня платформа, на яку ми вибралися, рясно поросла чагарником, через який нам не можна було б продертися, коли б не коса; і Джупітер, за вказівкою свого хазяїна, пробивав нам стежку до стовбура величезного тюльпанового дерева[1], яке стояло в групі з сіма чи вісімма дубами врівні й було далеко

  1. Tulip-tree (Liriodendron).