Цю сторінку схвалено
Отак і квітонька села:
Біди не знаючи, росла
Голубка-дївчина, як ось —
На веснї лїт,
Де лихо нагле не взялось,
Побило цьвіт.
Така-ж і доленька сьпівця:
Швиряють хвилї скрізь пловця,
Обвисне тьма, не видно зір;
А він жене
Хиткий свій човен, поки вир
Не заплисне.
Так добрий не втече від злих:
Працює з малечок малих,
Не скажеш, щоб „сякий-такий“,
А сльози ллє…
Не тут для праведних покій,
А в небі є !
Журюсь… А може вже черга
Давно й на мене пристига,
Життє — не счуєш ся й коли —
Плуг відбере,
І все замовкне в царстві мли,
На вік замре!
