Цю сторінку схвалено
Мій чоловік за короля
Пішов десь воювать,
А ми… нас голод дошкуля,
Наш жереб — старцювать! —
Причепурившись найгарнїйш,
Красавиця пройшла,
Нам усьміхнулась, ще смачнїйш
Бровами повела.
— Чи то-ж, промовив я, така
Ганьба солодка річ,
Що на розпусту виклика
І в сю студену ніч?
Вона очицї потушля,
Схиляє враз чоло:
— „У мене в ротї, — одмовля, —
Ще й риски не було!“ —
Дукач мовчав та дивувавсь.
— Ходїм, кажу, чи що?
На запит твій сам люд озвавсь;
То знай же — як і що.
ТЕННІСОН.
Король Едвард на тишне ложе
Полїг з хороби, смерти ждав.
