І заслухавсь мимовільно
Любих звуків так він пильно,
Що й про смерть забув.
Блискавиця з лютим громом
Як сьвіне-сьвіне над домом,
Над рядком ікон;
Затрусилось все навколо…
„Зглянь ся, Боже!“ схилив чоло
Зляканий барон.
І з журбою, край могили,
Темні очи його вздріли
Вічну правду там,
Де лжа всяка панувала,
Метушня гнїздо звивала,
Кривда мала храм.
Всїх заман заласні пута,
Що з колиски була скута
День крізь день душа,
Враз огидли; хмурий розум
Подихнув на все морозом,
З тьми на сьвіт руша.
Всїх, хто з панської сваволї
Не мав щастя, не мав долї,
В сльозах вік губив
Та спивав гірких мук чашу, —
Всїх барон від того часу
Вільними зробив.
