Нїжна квітонька… Доле зненавидна,
Ти за що їй життє відняла?
Підниміть же її помалесеньку,
Положіть, як лежать подоба;
Пожалїйте її молодесеньку,
Що була беззахистно слаба!
Подивіть ся: з одежи намоклої,
Що мов саваном труп обляга,
Із уший, із голівоньки мокрої,
Вода крапля по краплї збіга.
Не згнущайтесь жорстоко над мертвою
А на руки здіймайте її;
Запинїть над нещасною жертою
Безсердешні докори свої!
Не спішіть лиш до неї з наругою,
Тїнь погорди згвсїть на виду,
А згадайте з глибокою тугою
Про її горювання-біду!
Не врікайте гіркими споминами:
Смерть обмила всї плями зараз…
Хай же змовкне злий суд над провинами,
Змовкне галас нелюдських образ!
Що догана жорстка́ перед мукою?
Що гріхи перед млою труни?
Обітріть її губи: грязюкою
Покалялись, облипли вони.
Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/17
Цю сторінку схвалено
