З хмари вітер завив,
Він дмухнув, він згубив
У ночі мою Аннабель-Лї.
Ми любились теплїйш,
Ми любились милїйш,
Анїж ті, що життя прожили,
Ті, що мудрости більш здобули;
Серафими самі,
Навіть демони тьми,
Мою душу не в силах були —
До заман прикувать,
Від душі одірвать
Чарівниченьки Аннабель-Лї.
Місяченько сплива —
Промінь сни навіва
Про голубоньку Аннабель-Лї;
Зорі зверху горять —
А на мене зорять
Очі сьвітлої Аннабель-Лї;
Тїнь заблима нічна —
Скрізь зі мною вона,
Незабутня, заручена, пташка ясна, —
Обік неї лежу я у млї,
В домовинї морської землї.
