Сторінка:Дніпрові хвилі. №2 (1912).djvu/9

Ця сторінка ще не вичитана

№ 2

29

— А звідкіля Бог несе?

— А як казати, звідкіля нас Бог несе?

— Кажи — із Покровського Бог несе.

— Із Покровського Бог несе!

Швидко після того рипнули двері, і до нас вийшов якийсь-то недужий і старий дід, без шапки, з непокритою головою, не вважаючи на заливний дощ. Він нам объявив, що з великою радісттю пустив би нас переночувати, але його спіткало велике горе: у нього тільки що умерла жінка і тепер коло неі він, старий, та його доросла, але слабая дочка. А проте, коли уже нам треба сховатись од дощу, то ми можемо пересидіти у холодній хатинці, через сіни од тієі, де небога лежить.

Що ж його було у Бога робить? Звичайно не зоставатись під заливним дощем?

Так, хоч-не-хоч, а треба було згодитись з дідом і йти у холодну хатину на всю ніч.

Тяжко дивитись на сумну картину страти дорогоі людини в якій-небуть сімьі. А ще тяжче бачити те серед убогоі обстави, при повному безлюдді, у дикому, глухому степу. Тут тільки того й люду, що „ветхий“ літами батько та „слабая“, се-б то недужая з природи, його дочка та й більш нікого, з кім би можна було ім страшне горе своє поділить. Затеж і оплакують вони своє лихо, особливо дочка! Вона гаряче припадає до холодного тіла своєї матері, гаряче цілує іі похолоділі уста, льє цілі річки гарячих

сліз і, стуливши міцно руки своі, виводе над своєю ненькою рідненькою довге голосіння, сумне і протягле, немов би на спів. І яке ж воно чудове та поетичне голосіння те!

Файл:Дніпрові хвилі 2-1912 ст. 29 Запорожський собор у Новомосковську

Запорожський собор у Новомосковську

„Ой, ненько моя рідненька, сивая голубонько! На що ж ти мене несчасну зоставила, на що ж ти мене, моя ненько, безсчасну покинула? Чи я своє счастя в неділю проснідала, чи я своє счастя в пьятницю проспівала? Доле моя безсчасна, доле моя безталанна! Минулася моя доля і воля без моєі неньки рідненькоі. Не стало моєі зозуленьки,—нікому тепер зо мною ласкавого словечка сказати. Устань, моя матінко, устань моя рідная! Прикажи міні, мамочко, що робити. Промов слово ласкаве, промов слово привітливе! Не чуєш ти, моя родителько, не чуєш мене, моя ріднесенька! Одходили твоі ніженьки, одробили твоі рученьки, оддивились твоі оченьки. Не чуєш, моя ненько,