Сторінка:Дніпрові хвилі. №2 (1912).djvu/5

Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки

№ 2

25

цією несподіваною для мене стрічею, що не здолав знайти у себе а ні жодного словечка, щоб як-небудь розважити безсчасного страждальця. Я стояв, немов скамьянілий, на одному місці і тільки дивувався тому, що зробили літа з дорогим для мене, по згадкам, чоловіком.

„Ох, літа, літа, що ви творите"! Поминуло вісім год, і за ті роки зовсім здоровий, бравий парубок, завзятий танцюриста, великий чудомор зробився сліпим старцем, хирим, з розпухлим лицем, тремтячими руками і роздутим животом. І ось він, бідолаха, усе ридає і ридає і, не вважаючи на видиме своє силкування, ніяк не здолає спинити своіх сліз. „І звідкіля ці сльози у мене берутця? Сліпий же я, а дивись ти, як сльози течуть"!...

— Та що ж з тобою сталось, голубчику мій, що ти сліпий та

слабий такий зробивсь? поспитав нарешті я, подавивши в серці свойому великий сум.

— Та що? Бодай би і не казати що!...

І тут сліпець розповів міні, як у нього якось-то, дуже палкого і ясного літнього дня, в возовицю хліба із степу на тік, несподівано заболіли очі. Спершу вони боліли не-с-так кріпко, а потім де далі, і усе дужче і дужче, і очі йому усе більше і більше уклякали. Ходив він і до баби-знахурки,і до якогосьто селянського лікаря, нарешті і до земського дохтура, але усе було даремно: ні од кого не запоміг собі ні помочі, ні полегкісті і потім того зовсім осліп. До того ще захопив собі десь-то пропасницю, яка мучила його кілька місяців безупинно і нарешті викликала йому водянку. Живучи в одному дворі і в одній хаті з рідним братом своім,

Украінськи кобзарі: Степан Пасюга, Іван Кучеренко, Павло Гащенко і Григорій Вожушко