— Шорті, треба бути цілком божевільним, щоб не використати для виграша таку систему, як моя.
— Смоку, ви дуже розумний хлопець. Ви вчилися в коледжі. Ви за одну хвилину дізнаєтеся більше, ніж я за сорок тисяч років Але саме в цьому ви помиляєтеся, коли звете ваше щастя системою. Я таки трохи поблукав по світі та де що й бачив, і скажу вам, по щирости, що ніяка система в цій грі неможлива.
— Але я доводжу вам, що вона є. Можете переконатися.
— Ні, це не те, Смоку. Це сон. Я сплю. Ось я прокинувся, розкладу вогнище та готуватиму сніданок.
— Але ж, мій неймовірний друже, ось золото Полапайте його
З цими словами, Смок кинув туго набиту торбину з золотим піском товаришеві на коліна. Вона важила тридцять п'ять фунтів і всім своїм тягарем ляпнула Шорті по ногах.
— Це — дійсність, — зауважив Смок.
— Щож, я бачив у своєму житті кілька снів, що дуже скидалися на дійсність. І ві сні все можливо. В справжньому житті система неможлива. Я ніколи не вчився в коледжі, але я вважаю, що цієї оргії виграшів досить і на сон.
— Гамільтонів закон ощадности, — засміявся Смок.
— Я ніколи не чув, що це за один, але він має рацію. Я сплю, Смоку. А ви снитеся мені і мучите мене своєю системою. Коли ви любете мене, коли справді мене любете, то повинні гукнути: — Шорті, вставайте! — і я прокинуся й заходжуся біля сніданку.
На третій вечір гри, коли Смок поклав свою першу ставку, банкомет повернув йому п'ятнадцять долярів назад.
— Ви маєте право ставити тільки десять, — сказав він. — Найбільша ставка зменшена.
— Злякалися, — засміявся Шорті.
— Хто не хоче, той може не грати біля цього столу, — одповів банкомет. — І я скажу по щирости, що волів би, щоб ваш товариш не грав біля нашого столу.
— Злякалися його системи, так? — глузував Шорті, коли банкомет виплачував триста п'ятдесят долярів.
