точок гаразд, а маєточку жмінка; хата, огородець та щось два загінчики поля і то ще які, під горою, каненисті, мало що і вродить.
— Минї видить ся — відповідав Сорочковський — ти Михайле не маєш що нарікати на мене; — за гроші зараз не питаю, виплачуеш, коли хочеш і можеш; — а барани хиба не добрі?
— Добрі, добрі, паноньку, давай вам Боже за тоту ласку довго прожити — кланяючись, відповідав Кудлич — я анї не нарікаю, анї злого нїчого не говорю, от кажу паноньку, що тота торговля невеликий менї хосен несе…
— Не балакай много, старий; — я знаю добре, що можна заробити, а що втратити — казав пан, тягнув Михайла за собою та давав могорич.
Послїдних 500 овець купив Михайло у пана Сорочковського на самої Покрови. Вівцї були гладкі, здорові і добре випасені, бо сего перепадистого лїта було на горах доволі доброї та поживної паші для дробини (овець). Кудлич не заплатив Сорочковському за вівцї анї шелюга.
— Бери старий, та гони в місто; за гроші я не бою ся — казав пан — попродаш добре товар, то і віддаш…
І Кудлич за три чи за чотири дни опісля заняв цїле красне, веселе та здорове стадо овець від Сорочковського та пігнав до Старого Самбора, де на громадських Лазах (пасовиску) наміряв ще стадо випасати та в міру запотребованя різати денно по кілька штук; — мясо розпродувати, а скірки виправляти на кожухи та шапки.
