Старосамбірський міщанин Михайло Кудлич на кілька лїт перед своєю смертию купив у пана Сорочковського, властителя кількох просторих, гірських фільварків 500 овець. З паном Сорочковським стояв Кудлич від давних часів в купецьких зносинах. Михайло купував у пана рік-річно під осїнь по кілька сот овець, закуповував хороші, баранячі смушки, що через лїто з зарізаних на домашну потріб баранцїв напрятали ся, купував по кілька сотнарів лою, і перепродував його потім у містї жидам-милярам. Старий, присадкуватий, поважний пан Сорочковський не торгував ся довго з Михайлом; два три слова тай і по торзї.
— Я знаю, що і ти Михайле, хочеш заробити, бо як не заробиш, то більше і не купиш, — казав нераз Сорочковський — а я купця зміняти не хочу що року; — беріть товар та з Богом перепродуйте!
— Ех, паноньку, відповідав Кудлич — який то той заробок?! і податок заплати і згінникови дай, і годуй живий товар, і заходи ся та клопочи ся, щоби не замотеличило ся та не погинуло так як дворічної осени. От тілько зиску, що в писку! Коби не тоті нещасливі случаї, то можеби ще чоловік яко тако клигав, а то ледви-ледви зведе кінцї до купки; дї-
