тепер в його еспанському походженні. В нього принаймні двадцять хрещених імен. — Цілий молебен, сіньоре де Бельверано!
ГЮБЕТА. Ох! На горе наші батьки мають звичай давати нам більше імен на хрестинах, ніж екю на весіллі. Але чого вони там так сміються? (До себе.) Треба одначе, щоб жінки мали причіпку вийти звідсіля. Як зробити? (Він вертається до столу й сідає.)
ОЛОФЕРНО (випиваючи). Іменем Геркулєса! панове, я зроду не мав такого веселого вечора. Сіньори, покуштуйте цього вина. Воно солодче за вино Лякріма-Крісті й міцніше шипрського. Це сіракузьке вино, панове!
ГЮБЕТА (заїдаючи). Олоферно здається пяний.
ОЛОФЕРНО. Сіньори, я хочу сказати вам кілька віршів, що я склав. Я бажав-би бути кращим поетом, ніж я є, щоб виспівувати такі чудові бенкети.
ГЮБЕТА. А я — багатшим, ніж я є, щоб давати їх своїм друзям.
ОЛОФЕРНО. Нема нічого милішого, як виспівувати прекрасну жінку й добру вечерю.
ГЮБЕТА. Ще краще цілувати одну й їсти другу.
ОЛОФЕРНО. Так. Я хотів-би бути поетом. Я хотів-би піднятися до неба. Я хотів-би мати два крила…
ГЮБЕТА. Фазанових, у моїй тарілці.
