ДЖЕПО. Тепер, я гадаю, ти не маєш підозріння до її вечері.
МАФІО. Я! Що ти! Я був божевільний.
ДЖЕПО (до Гюбети). Сіньоре де Бельверано, ви не повірите, що Мафіо боявся прийти на вечерю до принцеси.
ГЮБЕТА. Боявся? Через що?
ДЖЕПО. Через те, що палац Неґроні торкається до палаца Борджія.
ГЮБЕТА. До дідька тих Борджіїв! — і пиймо!
ДЖЕПО (тихо до Мафіо). Я люблю цього Бельверано за те, що він не любить Борджіїв.
МАФІО (тихо). Дійсно, він ніколи не мине нагоди послати їх до дідька. — Проте, любий Джепо…
ДЖЕПО. Ну?
МАФІО. Я стежу за ним з самого початку вечері, за цим мов-би то Еспанцем. Він ще нічого не пив крім води.
ДЖЕПО. От знову находять на тебе підозріння, мій добрий друже Мафіо. Твоє вино якесь невеселе.
МАФІО. Може ти маєш рацію. Я божевільний.
ГЮБЕТА (вертаючись і оглядаючи Мафіо від голови до ніг). Знаєте, сіньоре Мафіо, що по вашій постаті ви маєте жити девяносто років. Ви похожі на мого діда, що прожив такий вік і звався, як і я, Жіль-Базіліо-Фернан-Ірінео-Феліпе-Фраско-Фраскіто, ґраф де Бельверано.
ДЖЕПО (тихо до Мафіо). Я надіюся, ти певен
